Мерці, мерці... Навколо, тут і там,
Куди не глянеш, скрізь самі ходячі трупи!
Немає ліку тим холодним мертвякам:
Вони клопочуться, згромаджуються в купи...
Ти чуєш регіт їх захриплих голосів,
Обридливу сварню, стогнання і прокльони?
Це все пережитки старих-старих часів —
Тисячолітні звичаї — забобони!
Вони не вимерли, не згинули у тьмі,
Не відмінили їх віки, тисячоліття —
Як і давно, колись, вони такі ж самі
І нині з початком двадцятого століття...
Для них усе дарма, і годі їх спинить;
Наука, поступ і всі заходи просвітні
Не винищили їх, дали їм право жить,
Прибравши в форми лиш сучасні і новітні.
І всі кричать вони про рівність між людьми,
Про поступ світовий, що дасть їм кращу долю.
А давлять разом з тим під тягарем тюрми
Все те, що має дух і незалежну волю!
Навіщо гамір цей? Чого хотять вони?
Який їх ідеал? Лад космополітичний?
Дарма! У відповідь лиш дзвонять кайдани
І стогоном гуде концерт цей хаотичний!
Кишинів, 15/1 1901 р.
|
|
|
