Мов зібралися юрбою
Наді мною
І шумлять осокорі...
Довгі віти розгортають,
Тихо-тихо колихають
Буйні голови старі
І зітхають сумовито
Та немов крізь сон сердито
Гомонять чуприндарі.
Ох, я знаю ту їх мову
Колискову,
Повну жалю восени,
Що, мов легіт супокійний,
Мов канон меланхолійний,
Навіває тихі сни,
І в хвилини нещасливі
Будить в серденьку тужливі
Любі спомини весни.
Чернігів-Одеса, Серпень-вересень 1903 р.
|
|
|
