Чи ж на довгий час — хто знає —
Вас лишив я для чужини,
Де ростуть чужі рослини,
Де в промінні море сяє?
А проте цей край розкішний
Не звабля мене красою;
Тихий сум іде за мною —
Невідступний, неутишний.
Тут, над морем цим погідним,
Я тужу тепер за вами,
Любими осокорами,
Мов за чимсь коханим, рідним.
Я дивлюсь в простір з нудьгою —
І ваш вигляд сумовитий,
Мовчазливо-гордовитий
Маячить переді мною.
Я вслухаюсь в плескіт хвилі —
І мов чую в нім ваш гомін.
І в душі зринає спомин
Про часи колишні милі...
Наче хмара, налягає
Сум на серце наболіле,
І воно, посиротіле,
Мов та чайка проквиляє.
Чернігів-Одеса, Серпень-вересень 1903 р.
|
|
|
