Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Найдорожчий скарб

Микола Вороний

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
I
«Хто бунтує?.. Князь баварський? Що?.. Стоїть за княже право?! Гульф не хоче підкоритись!.. Се цікаво... се цікаво!..» Так на бенкеті гучному Кидав грізні запитання Конрад, римський імператор, Повний гніву й дивування. «Бач! ця гава хоче права! Може, їй корона сниться? А чи знає Гульф, що право На кінці меча міститься?! Ми покажем недолузі... Начувайтеся, баварці! А тепер на славу зброї Нумо, друзі, ще по чарці!..» Е, стривай... Як бачу, треба Обскубти хвоста цій птиці... Завтра вранці ми рушаєм До баварської столиці!
II
Ой, то не хижа сарана, Не круки степ укрили, — То Конрад рушив у похід Свої потужні сили. В баварський край мечем, огнем Він прокладав дорогу. Столицю військом обступив І взяв її в облогу; Баварці бились, наче льви, Жінки їх — наче львиці... Але даремно! Не змогли Відстояти столиці. Скорився Гульф: на те, мовляв, Є, певно, допуст божий, Щоб над столицею його Замаяв стяг ворожий. Хай буде так... І посланців З освідченням покори Заслав до ворога свого Князь гордий і суворий. Не сяло сонце з-поза хмар, Туманом Альпи вкрились, I небо плакало дощем, І Бескиди журились... Сумні вертались посланці, Бо Конрад і на мову Не дався зовсім, а прирік Таку їм постанову: «Столицю знищу... Хто в ній є Скараю і зневолю... Але жінкам за вдачу їх Даю життя і волю! І що є сили взяти їм На плечі дорогого, Нехай беруть і геть ідуть — Не вдію їм нічого». Був ранок. Сонце вийшло з хмар І глянуло в долину... Яку ж осяяло воно Невидану картину! Юрбою з міста йшли жінки, На них же, мов сувої, Сиділи... їх чоловіки — Уславлені герої! «Так ось той найдорожчий скарб, Що зважились ви взяти! — Сміявся Конрад. — Я за ним Не буду шкодувати... Хвала вам, славні вояки, І лицарі до речі, Коли з біди вивозять вас Жіночі ніжні плечі! Ви горді з біса, та чомусь Не звикли червоніти... Чи поважатимуть же вас Жінки, дочки і діти?» Сміялось сонце; гори, ліс, Шаріючи, сміялись. А Конрад сам і військо з ним Аж за боки хапались... І ми з баварців сміємось... Але спитать цікаво: Чи кожний з нас, чоловіків, На сміх той має право? Київ, 1912 р.