Нудьга гнітить... Недуже серце скніє —
Німа, холодна пустка у душі...
Де ж ти? вернись, утрачена надіє,
І зворуши!
Нехай маною, мрією ти будеш,
Нехай зумієш знову одурить, —
Проте в мені ти знов життя розбудиш,
Хоча б на мить!
Знемігся я... Морозом лиходійним
Моє життя прибито на цвіту,
І я дивлюсь в спокою безнадійнім
У тьму пусту.
Кудою йти? І нашо сподівання,
Коли мети в житті моїм нема,
Коли утрачено і мрії, і бажання, —
Усе дарма!
Я випив чашу муки і страждання,
Велику чашу, сповнену ущерть,
І вже тепер нема мені вагання:
Життя чи смерть!..
Полтава, 1899 р.
|
|
|
