Ви цариця прозорих, як марево, фей.
Ви Моргана прекрасна;
А я ельф, білий ельф, я, мов усміх лілей,
Мов та мрія неясна.
Ми, гойдаючись, линемо в легкім танку
По незнаному краю;
Я з проміння сплітаю мережку тонку
І ваш стан обвиваю.
Я співаю вам пісню, співаю без слів,
Ніби тільки зітхання,
Ніби шепіт душі я вкладаю в той спів
Неземного кохання.
Я так ніжно дивлюсь на богиню мою,
На красуню Моргану...
Я за вами лечу, я ваш образ ловлю, —
І в тім образі тану...
|
|
|
