Ти — чарівник, віщун-співець.
Ти знаєш тайни волхвування,
Знайшов ти в нетрях світознання
Шляхи до зір і до сердець.
Ти носиш страдника вінець,
Вінець надлюдського страждання,
Бо ти співець.
Твій дух сягає понад хмари,
Туди, в незміряний простір,
До ясних зір, до чистих зір
І там пасе він мрій отари,
Там бачить снища і примари,
Там чує спів і бренькіт лір, —
І діє чари.
Ти кинув серце, що в тернах
Омилось кровію любові,
На жертовник світобудови.
Як чорний птах, як віщий птах,
Твій дух квилить, і у піснях,
Як голос сліз, як голос крові
Лунає жах.
Для віри ще потрібна дія.
Се ти найкраще зрозумів, —
І ввесь свій пал, і ввесь свій гнів,
І що дала в розпуці мрія
Ти — саможертва, самодія —
Вложив у свій натхненний спів,
Як Єремія.
Київ, 1911 р.
|
