Нічка на землю упала
Синім, прозорим серпанком.
Сумом душа оповита,
Стомлені вії примкнула.
Тихо... Вона задрімала,
Щастя їй мріється ранком...
Бідна душа сумовита,
Ніби дитина заснула.
. . . . . . . . . . . . . .
Тихо. Важкою ходою
Хтось обережно ступає.
Хто се? чужий... незнайомий...
Став. Ані слова, ні звука...
Тіні снуються юрбою...
Хтось ніби важко зітхає...
Крила простер Невідомий...
Хто се? Ні слова... О, мука!..
|
|
|
