Короп

Остап Вишня

Чудесний ліс. Мішаний. І дуби, великі-великі, в лісі ростуть, і ясенки, і берестки, і сосни. Найбільше дубів та сосон. У тиху погоду в лісі ані шелесне: тихо-тихо, тільки коли-не-коли флейтою іволга заграє, застукотить дятел, затівлікає щиглик...

І знову тихо.

Серед лісу ставок, очеретом з одного боку прикрашений...

І якось так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, — дуби. Ліворуч над ставком — гребля, а праворуч — луки прослалися, з зеленими кущами, вербами, з густою-густою травою.

У тому ставку коропи живуть. Отакенні коропи!

— Ой та й здорові ж коропи отут у ставку живуть! Як ночви!

І як же хочеться впіймати оті «ночви»!

Та ще після того, як вам скажуть:

— Та що ви?! Та там як ухопить, як смикне, як поведе, — так і не думайте підсікати! Намагайтеся, щоб зірвався сам. Бо й гачка не буде, і ліски не буде, і вудлища не буде, і самі ви, як за дуба не вхопитеся, у ставку будете! Наші такі коропи! Не коропи, а жеребці! Вони в нас особливої породи — гібриди: мати дзеркальна, а батько — симентал.

Отож і хочеться впіймати отакого гібрида.

Голову колгоспу, що йому належить той чудесний ставок, ми знайшли на степу біля комбайна, що якраз домолочував великий лан озимої пшениці.