«Рибка плаває по дну»

Остап Вишня

Риба — в Пслі...

Отак тече-тече спокійно Псьол, і раптом серед його тільки:

— Л-л-ясь!

Так кружала по воді й побігли...

То риба «балонулась»...

Риба в Пслі любить «балуватись»... Там її до гибелі.

— Ох і риби ж у нас у Пслі! Як хмари!

Ну, а вже ж і любить люд православний рибку впіймати!

І ловлять...

— Ну як, Іване Семеновичу? Клює?

— Та щось не чуть. Скоро клюватиме... Така, оце бачу, прикмета, що об'язатілно заклює!..

— І таки й ловите іноді?

— Та ловили... Колись так ловили, що насилу було додому дотириш... Лящ — по пуду! Коропи — по пуду! Марена — по пуду! Головні — по пуду! Підусти — по пуду! Щуки — по пуду! Одного разу як завудив, так повірите — у воду втягло! Упав у воду, дивлюсь — короп. Я вудки не пускаю... Він тягне, а я пливу... Він тягне, а я пливу... Та все його до берега, до берега справляю. Дивлюсь — заморився вже... Я тоді як підскочу до його та за зябри, а сам верхи... Та як ударю його п'ятами по ребрах, так він на берег, як жеребець... А я на йому... Та ще й берегом мене віз, так, як одвіціля та до тієї осики. Два пуди тридцять один фунт короп... Шкура на йому вже отака, як оце в мене свитка, а луска як срібний карбованець... Ловили. Скільки я її, тієї риби, попотягав, так хай господь милує і криє. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут і не знайдете. Я та ще Петро... Петро, положим, не такий вудар, як я, а ловить непогано... А то, що ото сидять, — то так: тільки воду каламутять та рибу полохають... Хіба воно розуміє, як її ловити?

Сидять вударі, у воду дивляться... І кожний із них:

— Ловили... От як завудив. Я сюди, а вона туди. Я сюди, а вона туди. Так повірите... Три пуди. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут не знайдете... Я та ще... А то хіба вударі? То так...

Ловлять рибку...

Я довго придивлявся, як тую рибу у Пслі ловити...

Штука, сказати вам, дуже інтересна...

Різними способами можна рибу ловити.

Ловлять, приміром, «хваткою»...

«Хватка» — це така довга-довга палка, а на палиці на тій обруч великий, а на тому обручі сітка, на манір великого лантуха, начеплена...

«Хватку» ту заводять потихеньку в річку й цуплять до берега... Витягають лепеху, латаття, глей, каміння й корчі...

«Хваткою» вона зветься через те, що доки ви її з річки витягнете, вас починає хватати за черево, за поперека, за «отут», і ви тяжко дихаєте...

Коли оддихаєтесь, кажете:

— А щось велике вдарилось! Мабуть, щука!

Ловлять сіткою... Напинається через річку сітка, а рибалки заїздять човнами з «хрокалами» в руках, «хрокають» — наганяють рибу... «Хрокало» — це дерев'яна така штука, всередині видовбана ну як ото глечик, чи що, і надіта на довгу палицю. Як шугнеш тим «хрокалом» у воду — так згук такий получається:

— Х-р-ро!

Риба того згуку страшно боїться і мчить прямо на сітку.

Потім тую сітку витягають на берег...

Тягнуть її потихеньку, тягнуть, тягнуть...

— І-і-і! Бодай твоя і путь погибла! Знову зачепилась! Я ж і знав, що тут «чепа» є! І-і-і! Одчіпляй! Поринай! Тягни! Не смикай! Тягни! Та не смикай! Уже!

Витягли...

— Я так і знав, що порвемо. Згортай сітку, неси додому та сідай латай... Учора зачепилися і позавчора зачепилися. І торік зачепилися. І позаторік зачепилися...

— Ну, а як? Ловите сіткою?

— От ловили. Було як затягнемо — пудів двадцять. Та все отака.

...Ловили...

Найцікавіше ловити рибу вудкою...

Це дуже інтересний, захватний, прекрасний спорт...

Тільки й вудка — на що, здається, проста штука, а вимагає вона великого і вміння, і знання справи...

Не знаючи, рибки не впіймаєш...

Тут (с. Мануйлівка) з берега не ловлять... Тут будують гатки у воді і вудять із тих гаток.

Гатка — це такий поміст на палях, де сидить бородата людина і дивиться на вудки, що лежать у воду закинуті...

— Заклює. Таку вже прикмету бачу!..

Але до того, поки ту вудку закинеш, треба чимало дечого знати й зробити...

Насамперед — принада.

— Принадити рибу треба. Хіба путній вудар без принади вудить?!

Для принади найкраще варена пшениця...

— Коли звариш пшениці, та ще якби з сиром, — от тоді кишить у тім місці риба!

Пшениці на сезон треба пудів із п'ятнадцять... Добре, як такий час, коли вона в копах на полі лежить, — можна свиснути, вимолотити, зварити й засипати...

А як нема?

Тоді:

— Доки ти, скажи ти мені, пшеницю з комори для тієї риби тягатимеш? Видохла б вона тобі! Їй-богу, вудки на твоїй голові поб'ю...

— А де ти стоянки поставила?

— Навіщо тобі?

— Сиру хочеться!

От коли ви вже ту принаду засипали, тоді можна й вудки закидати...

Ловлять рибку на черв'яка, на коника, на макуху (конопляну), на хліб.

Найбільше тут ловлять на макуху...

Шматочок макухи на гачок чіпляється і у воду закидається.

Сидить людина й дивиться на вудку.

— Заклює. Таку вже прикмету бачу.

Через хвилин десять витягається вудка й чіпляється новий шматочок макухи, бо той уже вода змила...

І так можна цілу ніч вудити...

Дуже інтересний спорт...

У Пслі є дуже велика риба...

Приміром: короп, лящ, марена, головень, окунь, сом, щука і т. д.

Короп — не ловиться на черв'яка, на коника, на хліб і на макуху...

Лящ, марена й головень — не ловляться ні на макуху, ні на черв'яка...

Найкраще ловити на «живця».

«Живець» — це маленька жива рибка, що чіпляється на гачок. На живця дуже добре ловиться хижа риба: щука, окунь.

Єдина хиба ловлі риби на живця — це та, що живці не ловляться...

Ловить рибу дуже багато народу.

Сила гаток на Пслі набудовано...

А ще є такі, що й не ловлять...

— Чому ви рибку не ловите? — запитуєте ви їх.

— Рибка плаває по дну! — вони кажуть.

Що вони хотять цим сказати — хто їх знає?!