«Плуг»

Остап Вишня

Плуг...

Думаєте, плуг «Сака» однолемішний, той, що за нього ще й досі виплачуєте сільськогосподарському кооперативові?

Ні.

Це інший «Плуг», що не має ні чересла, ні лемеша, ні полиці, ні чепіги і нічого такого іншого...

Це «Плуг» — і не плуг. І машина — й не машина. І оре — й не оре...

Це щось таке не зовсім навіть і зрозуміле...

Чоловіка сто люду. Такого собі звичайнісінького люду, як і ми всі, грішні, а коли їх стулити докупи, виходить «Плуг».

Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей.

А хто йде, хто проходить — зразу:

— Дивись! «Плуг»!

Як нарізно — люди!

Як укупі — «Плуг».

І так, розумієте, з 1922 року з березня місяця.

А починалося так:

— Що ж, хлопці, робитимемо?

— Хто й зна! Щось робитимемо!

— Треба щось робити...

— Хто й зна! Треба щось робити...

— А що саме робитимемо?

— Писатимемо.

— От і добре! А то розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщансько-власницька напирає...

— Напирає.

— Пишіть... «Плуг» має на меті об’єднувати розпорошених досі селянських письменників, що, грунтуючись на ідеї...»

— А що таке «ідея»?

— Потім! На вечірках дізнаєтесь. Пишіть.

— Пишу.

— «... на ідеї союзу революційного селянства з пролетаріатом, ідуть разом з останнім до утворення нової, соціалістичної культури і ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей...» Так?

— Хто й зна! Так!

— Треба ініціативної групи.

— Хто й зна...

— Хто ще є такий, що пише? А це хто такий? Здрастуйте? Хто ви такий?

— Я? Семен Любисток!

— Письменник?

— Ні!

— А може, письменник? Пишете що-небудь?

— Пишу. Листа ось батькові написав, щоб гроші на марки прислав.

— Ну от! А кажете, що не пишете.

— А ще хто-небудь є? Щоб із селян?

— Шевченко ще є... Пище.

— Давай сюди!

— Коляда є! Крашаниця є. Сенченко казав, що письменником хоче бути!

— Давай сюди! Підписуйте, ініціативна група. Ходять розпорошені! Збирайтесь, хлопці! Читай!

— Нема чого читати.

— Пиши й читай...

Народився «Плуг»...

І потім у «Вістях», у відділі «Література й мистецтво»:

Учора відбулася перша вечірка «Плуга». Зачитано було твори плужан. В дискусіях брали участь і т. д., і т. д.

І пішло... Й пішло... Й пішло...

...11-а вечірка «Плуга». З погордою:

Численна аудиторія понад чотирнадцять душ жваво обговорювала прочитані твори.

...30-а вечірка «Плуга»...

Аудиторія більш як шістдесят чоловіка.

...61-а вечірка «Плуга»...

Аудиторія понад двісті чоловіка.

...87-а вечірка «Плуга»...

Численна аудиторія (більш як п’ятсот чоловіка).

Почало гнати філії.

Філія у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах... Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир...

Наддніпрянська Україна заплужанилась.

Летять листи.

«...Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до «Плуга». Посилаю чотирнадцять зшитків. Коли мало, пришлю ще двадцять два. Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить...»

«...Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь «Плуг», що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого «Плуга» виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то, як сяду писать, землю відберуть, бо «нетрудовий елемент», кажуть...»

«...Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого «Плуга» приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю. Посилаю на одвєт марку, і скілько це буде стоїть?..»

«...Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу й будинок. Пописую. Благочинний говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..»

Приходять.

— Здрастуйте!

— Доброго здоровля!

— Ви будете «Плуг»?

— А що таке?

— Та оце прийшов! Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів... Батько кажуть: «Все пишеш! Усе пишеш... Ішов би куди... Куди б уже пішов... то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, може-таки, хоч на письменника б виписався».

— Чи сюди я попав? Це «Плуг»?

— Хай буде це!

— Приїхав з Донеччини! Віршів привіз... Хочу видати. Не знаєте, почім платять? У мене їх, підходящих таких, рядків тисяч на десять. Коротенькі вірші. Лірика більше. Тільки я дешево не продам.

— А покажіть.

— Ось!

— Не видадуть!

— Як не видадуть?

— Так. Не видадуть. Багато дуже.

— А ви хіба з «Плуга»?

— Ні, я не з «Плуга».

Так скажіть мені, хто там у їх головний? Як-то так — не видадуть?!

— З Сибіру прийшов! Писав-писав там, а тоді думаю: «Що ж я тут пишу, коли є Україна?» Та оце й прийшов. Подивіться, будь ласка, чи воно куди годяще...

— А чим живете?

— А нічим! Живу, та й вже! І пишу. Тим і живу.

— Здрастуйте вам, пожалуста!

— Здрастуйте!

— Де тут отой «Плуг»? «Заїдь, — каже стара, — подивись, мо, там дешевше, як у капаративі». Орав оце, а воно сатана каменюку підтаскала. І полиця так якось угнулась, що як не нажмьош — огріх, як не нажмьош — огріх! А воно при наших достатках...

Прокинулись творчі сили, буруном на «Плуг» ідуть...

Що?! Розворушили?!

— І де тільки вони беруться?!

І забалакали про «Плуг» геть у всіх закутках від Карпат аж до Кубані.

— «Плуг»! «Плуг»! «Плуг»!

До селян пишуть! Бо селянські письменники!

Заворушилося село.

— Та хоч скажіть, на милость божу, що ж ви з ними робитимете?

— Хто й зна! Може, щось і робитимемо!

— Треба щось, хлопці, робити... Так, братця, не можна... Раз розпочали, назад нікуди. Треба на щось сідать... Багато нас — на віз не влізем. І в гарбу, брат, не всунешся... Платформу, хлопці, цілу треба! Бо без платформи розсиплемося!

— А яку платформу?!

— Яку? Урбанізувати села треба!

— Урбанізувати?! Ой! Жалко ж! Там квітки, там телята!

— Жалко?! Самому, хлопці, жалко, та ні чорта не поробиш! Треба. Механізація пішла, індустріалізація, інтенсифікація, соціалізація, матеріалізація, пролетаризація, комунізація, алітерація, тракторизація... Про-опали телята!

— А верби як?! А гусята?!

— Та не плачте, а то й я заплачу... Треба й гусят урбанізувати. Воно таке маленьке, біленьке, гарненьке... А доведеться, бідолашному, штепселя вставить...

— Пища-а-а-тиме-е-е, сердешне...

— Та ми йому потихесеньку... А ви чого, колего, хлипаєте?

— Та лошати жалко! Таке звіздочоле, од Машки. На Петра найшлося... Найшлось, та тільки — і-ги-ги-ги! І батіг у мене був восьмерик! От ляскав!

— «Лошати жалко»?! Гусята?! Телята?! Гави чортові! Та ми... їдрі його налєво:

Дойшов океанові м’язи.
Запрягайте у тумби.
Електричним струменем проріжте...
.................................
Це — біла індустрія
в розважливій праці.
Гех!
Мов грітись на сонці
або купатись в морі,
така трояндова солодість —
праця в заводі!

Гр. Коляда, Індустрія.

— Та ти такий! Ти Коляда!

— Ну, годі, хлопці! Годі плакать, треба діло робити. Поплакали — й досить...

— А я ось уже написав.

— Ану...

— «В тихий вечір прощався я з полем».

— Ну от і добре! Так і всі пишіть. Треба прощатись... Ну годі, годі хлипати... Воно не так страшно... Поки урбанізуємо, ще мати не раз горішків напече. Їздитимете додому урбанізувати — і горішки їстимете. Не плачте, вони після урбанізації ще смачніші... Так от, значить, будемо урбанізувати село... Машини туди, електрику... Наближати його треба до міста... Щоб спілка робітників і селян...

— І не буде вже села?..

— І не буде... Ні! Як не буде? Буде! Не плачте... Ми село урбанізуватимемо, а місто селозуватимемо... Тоді так воно й вийде: де тепер місто, там буде село, а де тепер село, там буде місто! Згода?

— Згода! Згода!

— Так от, хлопці, й поділяйсь! Одні хай будуть урбанізатори села, а другі селозатори міста. От Коляда, Крашаниця, Сенченко, Копиленко, Донченко і ще дехто там хай урбанізують, а Панч та інші — ті селозуватимуть... Оце наша й платформа. А ідеологія пролетарсько-селянська. А форма і зміст — синтез. І того трошки, й того трошки. Щоб не зариватися. Повагом. Встигнемо, мовляв, з козами на торг... Ми не авто — ми «Плуг»... А як хто хоче з «оранки» додому на аероплані — лети... Потому — урбанізація... А так, щоб зовсім тільки те й робить, щоб на ковадлі цокать, на авто гудіти, — іди в «Гарт». Потому селозація... Згода?

— Згода! Згода!

— Так от і починайте...

— А можна так, щоб з міста на село динамо, а з села до міста волошки..? Хоч один букет? Дуже люблю волошки...

— Та носіть...

— І чебрець можна?

— Можна і чебрець...

— Так у понеділок, хлопці, збирайсь...

— А... а... критика нема... Без критика як?

— Як нема? Я — критик!

— А хто ви такий?

— Спрашуєте?! Божко! Соціальна передумова повинна бути! Класовий підхід і щоб диференціація! А то шари суспільні й експлуатація визиску. Знову ж таки ціна та цінність з надвартістю. І взагалі куди воно й кому потрібне?! А ви питаєте, хто я?

— Правильно!

— Так от, хлопці, тепер уже все є. Починайте! Оріть!