|
Ага, будеш?!
Остап Вишня
|
І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку затірки й із’їв, а отаке наснилося... Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати... — А що скоїлось, Кіндрате Йвановичу? — Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію... Під серцем тільки — тріп!-тріп!-тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. — Помолився богу та й ліг... У коморі на кожушині... Недовго й ворочавсь... І от, хай бог простить, сниться мені, ніби я — моя ж таки Мура... Корова, не до себе рівняючи, ніби я... А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня... Йде Мура до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище — птиця падає. Іду я до колодязя — реву... змерз, як березова брунька... Реву: — Не напувай мене холодною водою, бо заклякну... А вона не розуміє... Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига... Напивсь — реву, бо, чую, замерз, зовсім замерзаю... Веде вона мене до хліва... прив’язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево: — Їж, чорти б тебе були взяли! А в хліві вітер аж гуде... Як дуне, так ніби в тебе якась чортяка сто голок устромила... Тупцююсь я на місці та: — А-та-та-та! А-та-та-та! А потім як зареву: — Ой, рятуйте! Ой, хто в бога вірує! Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі: — Чого ревеш? — Та помилуй, — кажу, — хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати?! Пропаду! Їй-бо, пропаду! — А я, — каже, — пропала?! Я три роки, бодай тебе були вовки з’їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка... Та по клубах держалном трісь! — Стій, стерво! Змерзла? А закалялась... І-і-і! Неоковирна. Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати: — Палазю! Це я! Що ти робиш? А вона вже сідає... Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь. Так, повірите, мокрий увесь... І дрижу... Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері... А то хай йому абищо. Трохи не здурів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ага?! |