«Підкачала»

Остап Вишня

Розкажу я вам, братця, яка трагічна пригода сталася в одному дуже кооперативному місті.

Старовинне таке було собі (та й досі, положим, воно є!) місто... І кооперація в тому місті квітла буйно та розложисто... Та було там усе, чому бути слід у всякому дуже кооперативному місті...

Так от... Було собі отаке-о, як бачите, місто...

І замаячило в тому місті одного разу гасло:

«Жінку до кооперації!»

Його, тe гасло, й підхопили:

— А й справді! «Дорогу жінці»... «Кожна куховарка повинна вміти керувати державою»... Треба, братця, й нам! Проведемо!

А в місті тім та була собі жінка, вчителька, що дуже кооперацією цікавилася і на кооперації таки непогано й зналася... І взагалі в громадському житті тая жінка неабияку роль відігравала: вона й по дитячих будинках, і по охматдитах, і по «каплях молока»... Енергійна і розумна...

Можна й на ім’я її назвати: Катерина Петрівна Григоренкова її звали.

І залунало в кооперативних колах:

— Катерину Петрівну на члена правління райспоживспілки! Її!

Вибрали...

А на першому засіданні нового правління хтось пустив:

— А що, як ми Катерину Петрівну та на завідувача торговельним відділом?! Га?!

— А чоловіки зразу поміж себе:

— Шу-шу-шу-шу! А давай!!

І призначили.

Катерина Петрівна погодилась:

— Що ж?! Торговельний то й торговельний! Спробуємо!

І взялася Катерина Петрівна керувати торговельним відділом райспоживспілки у дуже кооперативному місті...

Справа велика, справа серйозна: торговельні операції на сотні тисяч, склепи, комори... Мільйонне майно...

Сіла Катерина Петрівна за стіл за свій, глянула на накладні та на дублікати:

«Не підкачай, Катерино! Ти перша в цім місті!»

І запрацювала.

Працює тиждень, працює другий. Нічого, справа йде потроху. Аж ось правління:

— Збирайтеся, Катерино Петрівно! Поїдете, треба велику партію шкіри закупити!

— Поїду, раз треба!

Поїхала.

За тиждень назад.

— Уже?

— Вже!

— Купили?

— Купила.

— Почім за пуд?

— Тридцять шість, найкращого дублення!

— Як? Ми ж по тридцять дев’ять брали.

— Пощастило, значить, дешевше купити.

— Може, сорт не такий?

— Ні, найкращий!

— Гм! Подивимось!

Подивились — сорт справді найкращий.

— Гм! Не забудьте ж, Катерино Петрівно, звіт до бухгалтерії. Скільки ви там на поїздку витратили. Гостиниця там, візники, носії, обіди, залізниця.

— Та дрібниця... Тільки за квитки залізничні та за підводи, що крам везли... Зупинялася в знайомих, їздила трамваєм, а більше пішки. Сьогодні напишу...

— Гм... (Це — один член правління.)

— Гм... (Це — другий член правління.)

— Гм... (Це — третій член правління.)

— Гм... Гм... (Це — бухгалтер.)

А помічник бухгалтера, так той просто запротестував:

— Це проти інструкції!.. На видатки для поїздки має бути, за інструкцією, такий відсоток... А тут ніякого відсотку нема... Незаконно... Такого звіту й затвердити, по-моему, не можна... Треба до центру, як центр...

Інцидент!

Неприємно Катерині Петрівні, що через неї бухгалтерія шкереберть іде.

Але нічого, працює.

Зайшла на склад.

— Скільки у вас цукру? — питає в завідувача.

— Шістсот пудів.

— А не можна переважити?

— Можна.

Переважили.

— Скільки?

— Шістсот двадцять! Але справді шістсот, бо ті двадцять із усушки, утечки і з розсипки набрались.

— Запишіть, що у вас на сьогодні не шістсот, а шістсот двадцять пудів!..

— Як?! Інструкція... Не можу ж я проти інструкції...

— Запишіть.

— Гм... (Це — один член правління.)

— Гм... (Це — другий член правління.)

— Гм... Гм... (Це — бухгалтер.)

А помічник бухгалтера, так той просто запротестував:

— Це проти інструкції... За інструкцією усушки, утечки й розсипки має бути такий-то відсоток... Записати не можна... Треба до центру, як центр...

Інцидент.

— Катерино Петрівно! Ми оце, члени правління, порадились поміж себе та й вирішили прохати вас узяти культурно-освітній відділ. Робітник ви дуже хороший і дуже для нас корисний... І цінимо ми вас. Тільки для такого діла, як торговельна справа, досвіду у вас іще небагато... Попрацюєте, придивитесь — з вас прекрасний буде кооператор-оператор... Ви не гнівайтеся... Інтереси справи...

— Та ні... Я нічого.. Мені все одно, де працювати.

Бачив я колись Катерину Петрівну.

— Ну, як живемо-можемо?

— Підкачала, голубе! Нема досвіду. Вчусь! Придивляюсь!

А оце вже давненько не бачив Катерини Петрівни... Як там вона, не знаю... І по газетах не чув щось про неї... Так тільки на одну замітку й натрапив:

Де жінка в кооперації — там розтрат не помічається.

А про Катерину Петрівну нічого не знайшов.