|
Три сосни
Остап Вишня
|
Аж тепер виявилася вся складність становища... Ще в Версалі, коли знаменитий мир підписувався, було ухвалено пункта про роззброєння. Після того щороку з’їздилися на збіговища Ліги націй наймудріші люди з дуже мудрих європейських і неєвропейських держав судити й радити, як їм, великим миролюбцям, роззброїтися... Їм так усім тихо та мирно жити хочеться, а тут, мов навмисне, гемонські заводи аероплани бойові будують, дредноути в океан випускають, танки дивовижні конструюють, проміння смертельне винаходять... Життя просто нема... Билися щороку мудрі люди, цілих п’ять років бились і ні до чого не добились... Озброюються держави! І оце вже вирішили року 1926 з’їхатися та вже остаточно роззброїтися. З’їхалися дуже великі персони: лорд Сесіль із Англії, Поль Бонкур із Франції, де Марініо з Італії, Бернсдорф з Німеччини, Гібсон із Сполучених Штатів, де Брукер з Бельгії і ще якась дуже важна Кобіяна з Іспанії. Посідали... Посідали та й сидять... — Ну так як? Роззброюватися, чи що? — питає Кобіяна. — Угу! — говорять члени... — А як? — Н-да. Справа серйозна... І встав Поль Бонкур французький... — Дозвольте, — каже, — запитати: а що таке роззброєння?.. — А справді: що таке роззброєння? — Отож-то й є... Роззброюйтесь, роззброюйтесь, а що воно за штука — зброя, не знаємо. — А що ж воно таке? — Хто й зна... Та от візьміть: гармати зброя? — Зброя. — А як у мене нема гармат, а є заводи, що під час конфлікту вмить гармати виллють... Заводи зброя чи ні? — Хто й зна. — Бачите... — І далі... Скільки зброї залишити державі? Од яких це умов залежить? Як ви вирішите, скільки, приміром, Англії можна держати зброї, скільки Франції, а скільки ще там комусь іншому? Як? — Хто й зна... — Бачите?.. Умови, значить, треба зважити, і од умов залежатиме, вирішити справу так, а не так... Господарські умови кожної країни слід вивчити, географічні, історичні, політичні, соціальні, релігійні... А може, я дуже бідний — дай більше зброї... А може, я дуже в бога вірую, а ви не віруєте... Кому більше треба зброї? Га? — Хто й зна... — Правильно! — італійський Марініо гаркнув. — Он у нас сировини на зброю не вистачає, як ми роззброюватимемося? — Бачите? — Так-так. Він сьогодні без зброї, а в нього потенція он яка. Повір йому. Знаємо! — Бачите?.. Ні, не виходить... — А що ж робити? — Та передамо в комісію... — В яку? — В редакційну... — Правильно! — А далі? — Та поки що озброюватимемося, а там побачимо... — Правильно!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І хочуть, отже, люди роззброюватись, ну що ж ви зробите, коли ж невідомо, що таке зброя?.. Нічого не зробиш... Озброюватимуться, мабуть, усі, як і досі озброювались. |