«Жінвідділ»

Остап Вишня

Коли отак, було, глянете на наше село, розведете руками:

Ну, самий тобі «жінвідділ»...

Дивіться: он Сторчиха за ворітьми когось кляне.

Кого?

Спитайте її, вона й сама не знає... То вже в неї така професія...

Прокидається з «трясцею» й лягає з «сто чортів»...

Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку «стерво собаче» загубив.

Он Наталка Василину деркачем виховує:

— Слухайся, сукина дочко, матері! Слухайся!

Он Домаха... Он Параска... Он Устя... Он Горпина...

Он... он... он...

Ні, краще перечитайте святці: там вони всі є...

Це ж тільки на вулиці. А ще ж по городах, по хлівах, по садках, по клунях...

Дід Глушко, так той просто сказав:

— Баби тії в нас, ну, як жука-кузьки!

За проводиря тут у нас править Уляна.

Вона головний організатор, проводник і радник.

Засідання «жінвідділу» по неділях удень на тих самих колодках, де ввечері працює «клуб»...

Порядок денний?

Ех, голуб’ята мої! Коли б ви там у столиці могли за якихось чотири-п’ять годин вирішити стільки справ, скільки наш «жінвідділ» вирішує, я з почуттям щонайдужчого до вас подиву офірував би вам чудесну сукувату грушеву палку, що нею я по лісу гадюк смалю!

Починається (не так, як у вас!) з «біжучих» справ!

— ...А чи водили свою Муру до бугая?

— ...І щось я, голубонько, помічаю, що в моєї молока меншає! Коли б, господи, не відьма!

— ...І не говоріть, матінко, цур йому, пек! На тім тижні в Свинарному входить Чопиха, так уже стемніло, в хлів... А воно з-під корови тільки шусь!

— ...А чули в Сторчихи — донька? Я їй казала: «За своїми, шеймо, дивись!» А тепер ік Петру: «Нате, мамо, онука!»

— ...А та! Щербата! «Чхать, каже, я на вас хочу!» Ач яка! Чоловік тільки з двору, так, мов той роплан, через тин у садок до Петрового Гната!.. «Чхать!..» Матері своїй у великодній очіпок чхни, сукина дочко!..

Далі йде найголовніша і найпекучіша справа.

Справа виключно жіночої компетенції. Релігійна справа.

Тут уже «дискусії» з високими нотами, з позами, з рухами, з руками в боки...

Тут турнір баптистів, адвентистів і православних.

Переважають адвентисти.

«Православіє» мовчить.

Коли яка й поткнеться:

— А все-таки церква — так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою!

— «Церква»?! «Під повіткою»?! Піп, мабуть, підморгує?

(Місцеві «батюшечка» дуже слабкі щодо «адамових реберців» і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами...)

Релігійні дискусії рідко коли кінчаються без «страждання» за «віру Христову». Найбільше мук святих зазнають очіпки...

Як я вже зазначив, найбільший успіх мають баптисти.

Хоч і таку поважну «релігію», як баптисти, іноді перемагає простісінька череп’яна ринка.

Оришка вже зовсім була до баптистів пристала. Вже з місяць і на «казання» їхні ходила, й церкву забула, й лаятись перестала.

І треба було їй позичити Христі свою череп’яну (ну, зовсім нову-новісіньку!) ринку. А та розбила!

— Так така ти, сяка-така, свята та божа? Живою до бога лізеш! А ринку розхокала та тоді: «Сестрице, не лайся!» — «Не лайся»?! А купить мені таку ринку бог твій баптицький?! Очі під лоба закотила та вже й Варвара, думаєш, великомучениця?! Береш, страмнюча, ринку, не бий, голова б у тебе тріснула.

І в першу неділю пішла до церкви. Ще й на часточку понесла...

Грім серед ясного неба!

У неділю сходка!

Голова сільради заявляє:

— Жінка має однакові права з чоловіком! Коли котрий битиме чи лаятиме, має право кожна вести його до розправи. Тут ми з ним знаємо, що зробити! Вибирайте делегаток!

«Владики» всміхаються!

— Варитиме, положим, моя, як і досі варила!

А дід Глушко пихнув люлькою, сплюнув та:

— Ото й мою в делегатки?! Та не буде діла!

А і в баби Глушихи, і в тої, що «варитиме, як і варила», десь далеко-далеко, аж-аж-аж ондечки, вогники блимнули...