Пролетарський сад

Остап Вишня

Отак як увійдеш у нього, у київський Пролетарський сад, глянеш навкруги, подивишся та тільки:

— Ц-ц-ц-ц-ц-ц!!!

Ох і красота ж!

Ну до того ж красиво, до того красиво!.. Ну як би вам це так переказати, щоб ви красу ту уявили?.. Не можна! Не підбереш слів відповідних ніяк!.. Сказать вам «як у раю», так все одно ви раю не бачили... «У Швейцарії» — так я тої Швейцарії не бачив... У всякім разі, красивіше, ніж у харківськім «Версалі» над Лопанню. Це для вас, харків’ян, гадаю, зрозуміло... І для мене теж...

«Купецьким» колись той сад звавсь.

Не дураки були купці, вибравши таке для себе місце. О ні!

Положим, хоч купці й не дураки, а пролетаріат київський, виявляється, розумніший, бо одібрав його в купців...

І тепер він Пролетарський.

Так-таки, кажу, красивий він!

Особливо ввечері!

Як підійдеш до кручі, як глянеш на Дніпро, та ще як заграє тоді музика, так... Ну харашо — й квит!

А Дніпро чорний-чорний, аж синій! І так хвилею тільки блись-блись! А по ньому золоті смуги покотились... покотились... покотились... А між тими смугами зорі шопенівського вальса танцюють... Візьмуться за руки з ліхтарями і пішли, пішли, пішли... Під музику з Пролетарського саду... Бал ліхтарно-зоряний на Дніпрі!

Ніколи не бачили?

Приїдьте подивиться коли-небудь...

Диригує балом гудок пароплавний.

Коли пари підуть туди до Слобідки, на хвилях гойдаючись, тоді назустріч їм із Слобідки гудок біжить ї кричить.

— Мадам! Месьє! Турне-е-е-е!!

Тоді вони назад!

Пробіг пароплав — вони знов до Слобідки.

А зала широка, зала велика. Сам Дніпро.

Знаєте, що таке Дніпро?

Це — річка... Така, значить, штука, як у вас Лопань...

Є, положим, між ними деяка й різниця.

Приміром:

Дніпро пахне, а Лопань воняє, Дніпро красить місто, а Лопань каляє. А найголовніша різниця та, що Дніпро — це є Дніпро, а Лопань — так то хай вона вам сказиться!

А води в Дніпрі!!!

От, братця, води! Відер... відер... відер... відер...

Що, якби такої води та харківському водопроводові?!

От би заробив!!!

А Київ ні... Він не загребущий: хочеш, тут, на березі, пий, хочеш — додому бери.

Ніхто за тобою не бігтиме, ніхто тобі не кричатиме:

— А бони в тебе на воду є?

От над якою річкою висить київський Пролетарський сад...

Над Дніпром повис, над Славутою... І давно вже висить, і киян, і приїжджих милуючи.

Стоїш над кручею, дивишся вниз... Дніпро з Межигір’я розженеться біля Чорторию, підбіжить до вашої кручі та так ото, ніби жартуючи, під бік її штовх!

Чого, мовляв, стара, замислилась? Не журись! Купці не повернуться!

І покотив далі, разів з тричі перед кручею крутнувшись.

Ніби парубок!

Хороший Дніпро!

А ви знаєте, що й «пролетарі» в київському Пролетарському саду не такі, як інші.

Якісь особливі...

У шовках усі, у лакерках, в перснях з діамантами.

Он, приміром, подивіться — «пролетарка» пливе...

Не розбереш, де зад, де перед... Усе якось переплуталось... І там бант, і там бант... І там гора, і там гора! І вираз однаково «одухотворенний» — і ззаду, і спереду! Якби не капелюх, так не знав би, з якого боку на неї дивиться... Ходить по садку й пахне! І пахне з усіх боків!

Так і не розібрав, з якого вона «проізводства»...

А біля неї «пролетарій»... Штанчата до колін, черевики гостроносі, піджачишка якийсь короткополий... І так ото біля неї щигликом, щигликом!

Очевидно, «металіст»... По благородному металу...

А он за столиком сидять дядя, пиво «дують». Нахилились на столик, так і на столику пузо, і ліворуч од них пузо, і праворуч од них пузо... І все їхнє власне пузо... Не дядя, а саме пузо...

Вгору од пуза пішла жилетка, а за жилеткою пішов комірець.

Пішов і сховавсь у холці... А на холці хтось футбольного м’яча поклав і дірку в нім продрав... В оту дірку пиво виливається... Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками:

— Ф-ф-ф-у!

На голоді, мабуть, дядя працюють!

Ото втомились за день, а тепер відпочивають!

А музика Ліста, Чайковського, Оффенбаха одхватує!

Харашо грають! Харашо грають — «пролетаріат» задоволений!

А задоволений, значить, щовечора повно!

«Єднається» добре.

«Єднається» й не подумає, що надійде той час, коли пролетаріат гукне вже йому назавжди:

— Ану, хлопці, роз’єднуйсь!