Краса і сила

Володимир Винниченко

— Воші теж од Бога.

— Ну!

— Хоча чаші перед службою миються перед усіма так, щоб усі бачили. А що роблять ваші попи, ви не знаєте. От що!

— Хто ж то миє? Піп ваш?

— У нас попів нема, а миє той, хто у той раз службу служить.

— Ну, так! Підождіть, — ухопився Гаврило, — ви говорите» що «той, хто службу служить». А він же має право?

— Має.

— Хто ж йому його дав?

— Ми.

— Ето факт! А ви ж маєте право давать право?

— Таке ж саме, як ваш архирей або синод.

— Ха-ха-ха! Іван, Степан, Денис — синод! Ха-ха-ха! Славная пропорція!..

— От, Гаврило Петрович, — перебив чоловічок, протягуючи листа, — чи так? Бо той...

Гаврило поважно взяв і став читать:

— «Письмо пущено Мною Марком Гавриловичем к жені Своїй Параски Михайловні прошу тебе». Ну, ето я вже читав... «що Марко будь тоби Масло»... ето вже... Ага, отседа: «Я Марко Гаврилович Прошу вашой милости ви виказуєте що я вам масло приніс а я нікакого масла ни виділ і ни знаю і ни бачив і не чув. А ви як находите на себе претенцію то дасте 5 рублей і будете одвічать сильно строго як ни бачили острога то побачите»...

— А я так говорю, — почав тихо Дем'ян, як чоловік знов висунув язика, нахилив голову набік і став виводить букви, — бідному чоловікові й копійка багато значить. Ви візьміть те: чи в тебе родиться, чи помре, чи свято яке, чи штось такоє, — уже плати. Плати попові, бо — гріх.

— А в писанії що сказано? — поважно і навіть строго перебив Гаврило: — «Шедше убо научать усі язики, крестяще їх во імня Отца і Сина і св. Духа, амінь». Га? То такой факт? То, значить, що сам Ісус Христос постановив, щоб були священики. А ви ж тільки Євангеллю вірите, — се ж по Євангеллю...

— Та не сказано, щоб за те вони і з живого і з мертвого шкуру дерли, — вставив худий, не зводячи очей з Гаврила. Рудий добродушно засміявся:

— Вони й не деруть, а беруть те, що дають.

— Та ви Гаврила хлібом не корміть, а попів не чіпайте! — крикнув сміючись Ілько. Гаврило хитнув головою і зневажливо, але так, щоб не бачив і не чув Ілько, скрививши губи, пробубонів:

— Дурний піп, дурна його й молитва!

Помовчали.

— Не даром кажуть, — почав, зітхнувши, Дем'ян, — чиї ворота минеш, а попових не минеш... Деруть вони з вас, як самі хотять.

— Ану, Гаврило Петрович, прочитайте далі, — протягнув знов листа чоловічок. Гаврило хотів щось сказать Дем'янові, але тільки махнув рукою і взяв листа.

— ...І... то побачите... — промимрив він, шукаючи нового. — Ага!.. «І прошу вашой милости ни радійте моєму гору... Как господь дасть міні благодать то якось воно буде. Міні господь поможить нещасному то якось воно буде. А я Марко Гаврилович і так нікогда сльози ни висихають у мене і прошу вашой милости не оставте моїй просьби із тим досвиданіє остаюсь жив тольки здоров'я у мене плохо потому што досадую. Ну все байдуже якось воно буде. Писмо писав Марко Гаврилович звиніте»...

— Вони усе, значить, мені маслом дорікають, — пояснив чоловік, — а я того масла, так от не гріх заприсягнуться, і не бачив, яке воно на вид...

Андрій вилаявся на весь двір. Всі повернулись, — жовто-рябий, трубохвостий голуб, не вважаючи на Андріїв свист, ляскання в долоні, ніяк не хотів підніматься вгору до гурту і все перелітав із хліва на льох, то з льоху на хлів.

— Підожди ж! — злісно просичав Андрій, підкрадаючись до льоху, де сів жовто-рябий. — Політаєш у мене!

— Параска каже: «Признайсь, тобі легше буде». А в чому я буду признаваться? Я того масла...

— От ви говорите, — перебив чоловіка Дем'ян, — гріх окони палить... А я на се можу сказать...

Жовто-рябий, нічого не гадаючи, повернувся хвостом до краю і став чепуриться. Мотря й Ілько пильно слідкували за Андрієм, який, то присідаючи, то ледве ступаючи, наближався до льоху. Ось він уже біля дверей, ось загляда на голуба, ось... піймав!

— Та не бий!! — крикнула Мотря.

Андрій навіть не підняв голови і став злорадно бить по ногах, по крилах, по голові переляканого жовто-рябого.

— Та пусти, не муч! — крикнув Ілько.

Наміряючись уже пустить, Андрій по сих словах мовчки злісно глянув на Ілька, усміхнувся й, схопивши ніжку жовто-рябого, крутнув. Почувся легенький хруск, голуб несамовито забився й затріпався, — Андрій зламав йому ніжку. Сей хруск, розкритий вмить рот жовто-рябого, безсиле його тріпання — все се наче морозом пройняло Ількові тіло.

— Пусти!! — рявкнув він і кинувсь до Андрія. Мотря зблідла, схопилась і побігла до них. Штунда і Гаврило змовкли і, не знаючи, в чому річ, стали дивитись в їх бік.

— Пусти, не муч!.. — глухо прохрипів червоний, з піною на губах, важко дихаючи, Ілько.

— А тобі яке діло?! — блідий, аж жовтий, з синіми губами глянув на його ненависно Андрій, не випускаючи голуба.

— Та чого ти присікався до його? — сухо промовила Мотря. — Випустить!.. Який сердобольний!..

— А! Так ти за Андрія!! — блиснув на неї очима Ілько і ступив до Андрія: — Пусти, говорю!

Андрій мовчки, дрижачою рукою став щось шукать у кишені.

— Плювать мені на твій ніж! Не пустиш?!!

Андрій важко дихав, з презирством усміхався і мовчки копався в кишені, не випускаючи голуба.

— Так от же!! — розмахнувся Ілько, і, не сподіваючись сього, не вспівши пригнуться, Андрій спіткнувся, зачепивсь і впав, випустивши голуба.

— Ах, ти ж! — тільки скрикнула Мотря і, як вовчиця, в'їлась зубами Ількові в руку; але зараз же почула, як щось важке ударило її в перенісся, — в голові страшенно зашуміло, мигнув в очах жовтий тин, і, хитаючись, вона впала додолу.

— Стережись, Ільку!!! — вмить пронеслось по дворі з десяток несамовитих, переляканих голосів. Ілько здригнувсь, хотів повернуться до Андрія і, крикнувши якось «у-е», скрививсь і, скоцюрбившись, упав рядом із Мотрею. Кров виразною червоною стежкою полилась із розпоротого живота, полилась по колінах, по чоботях і стала всмоктуваться в білий, сухий пісок.

Пройшов рік. Ілько хутко після того видужав, одбув строк, вийшов із буцегарні, ще гірше запив, загуляв, піймавсь на «роботі» й попав у губернію в тюрму, звідкіль уже не вертався. А Мотря з батьком, з сином, з старою матір'ю Андрія, спродавши свою й Андрієву хати й грунт, зараз же, як повезли Андрія в тюрму, поїхала за ним, повінчалась, і всі виїхали на поселення, куди присудили Андрія за «покушеніє на убійство».