Сонечко ясно встає,
Теплим промінням своїм
Гладить квітки та пестить,
Сльози обсушує їм.
Сльози бринять у квіток
Чисті, як перли ясні:
Сон їм негарний приснивсь, —
Плакали квіти вві сні.
Може, їм снилися ми,
Наше життя без надій,
Кров і кайдани й брехня,
Голод і холод тяжкий...
Хто ж би того не злякавсь?
Після тих снищів страшних
Досі вони ще тремтять,
Досі ще сльози у їх!..
1894
|
|
|
