Ізнов після зими природа ожила,
Всміхається весні...
Здавалося, зима вже смертю їй була
У крижаній труні,
А був то тільки сон... Така ж, як і була,
Земля ізнов живе:
Послухавшись весни, проміннів та тепла,
Встає життя нове...
Так, може, і мені: умру, і смерть моя —
То буде сон, спочин,
Щоб у нове життя міг одягтися я
Серед нових країн...
1894
|
|
|
