Сонце сходить із-за гаю,
Став як злото засіяв...
Соловейко ще раз тьохнув
І на гілці задрімав.
І на все живим диханням
Подимає округи;
Оксамитові зелені
В став схилились береги.
Мов каміння дорогеє
Сяють крапельки роси;
Скрізь у лісі забриніли,
Задзвеніли голоси.
Кожна гілка сколихнулась,
Кожна пташка вже співа,
А згори все дужче й дужче
Сонце світ свій розлива.
І, немов проміння, сяє
І надія, і любов,
І намученеє серце
Воскресає наче знов.
|
|
|
