У життя на бенкетах бучних,
У гурті молодої краси
Не зривав я квіток запашних
В ясносяйні юнацькі часи.
В божевільно-щасливії дні,
В раюванні пекучих утіх
Утопить не судилось мені
Почуваннів пекучих моїх.
Я безжурний веселощів спів
Обминав на своєму віку,
Свою силу віддав без жалів
Я на працю поважну й тяжку.
В вічі глянуть не сором людям,
Озирнувшись на довгую путь:
Я свій хліб заробив собі сам,
З мого хліба і люди живуть.
Але що ж воно з серцем моїм?
Але чом же так жалко мені,
Що я в тім божевіллі палкім
Не горів у юнацькії дні?
Що я сил, почуваннів своїх,
Що вогню молодого свого
Не розвіяв у безумі втіх?
Ой чому ж мені жалко сього?..
|
|
|
