I
Гей, у Луцьку, славнім місті,
Там зійшлось не сто, не двісті,
А зібрався люд увесь:
Подивитись кожен хоче,
Як-то смерті тут доскоче
Гайдамака — славний Лесь.
II
Вже збудовано й помости,
Де дають страшної хлости,
Кат з сокирою стоїть;
Круг помосту — то не жарти! —
Вояки пильнують варти —
Шабля в кожного блищить.
III
Бакаляри і рахмістри,
Пишні лавники й бурмістри
З патерицями в руках;
Швець, зірвавшись од роботи,
Недошиті кинув боти, —
Поспішає так, що страх!
IV
І дівчата полохливі,
Молодиці уродливі
І перекупки міські;
Мов метелик між квітками, —
Між дівоцтвом і жінками
В’ються жевжики меткі.
V
А в передній самій лаві
Страх моторні і цікаві
Дівка Хима й жіночки.
І про Леся, що він злючий,
І рудий, і поганючий,
Їх лепечуть язики.
VI
Хима, дівка соромлива,
Додає й свого ще дива:
«Кажуть, кров людськую п’є!..
Бо як їсти сяде тільки,
Джура крові — не горілки —
Повний кухоль подає».
VII
«От собака! От катюга!» —
Верещать одна і друга...
Аж ураз гукають: «Цить!»
Вся жінота поніміла:
Бий тебе небесна сила! —
На помості Лесь стоїть.
VIII
Стан високий, ус козацький,
Чорні брови і юнацький
Погляд сміливий, палкий:
Так тим поглядом проймає,
Мов у душу зазирає,
Мов звеліти хоче їй.
IX
От як люди набрехали!..
А пан возний взяв шпаргали
Та й почав читати з їх,
Що сей Лесь є гайдамака,
Престрашенний розбишака
Наробив гріхів тяжких:
X
Розбивав панів добреньких,
Убивав ксьондзів святеньких,
Забирав жінок, дівчат,
І за сеє по статуту
Тую «голову зопсуту»
Відрубати має кат.
XI
«Раз на світ родила мати, —
Тільки раз і помирати! —
Лесь як гримне у той час. —
Прощавайте, громадяни!..
Ну, катюго! Сили стане,
Щоб утяти шию враз?»
XII
Нахилився до колоди,
Кат сокиру вгору зводе...
Щось тоді як закричить!
Отакого ще вам дива:
Хима, дівка соромлива,
На помості вже стоїть.
XIII
«Постривай, катюго клятий!..
За дружину Леся взяти
Хочу я... його пустіть?..»
Вся громада заніміла
З дива, з Химиного діла,
Кат не знає, що робить.
XIV
Але возний ані гадки:
Артикули зна й порядки,
І рече судовий пан:
«Коли дівочка учтива
Взять забойцю, милостива,
У малженський схоче стан, —
XV
То і право, і статути
Нам велять те слово вчути
І декрет такий вчинить:
Зараз їх обох узяти,
Швидше в церкві повінчати
Та й на волю відпустить».
XVI
Кат сердитий зажурився,
Люд, зрадівши, звеселився,
Хима рада, аж скака!
Лесь поглянув на дівчину —
Зап’ялась... «А скинь хустину:
Гляну — дівчина яка».
XVII
Хустка впала. Та й негарна!..
І руда, і нечупарна,
Ще й кирпатий ніс чудний...
«Як такую взять почвару, —
Краще вже приймати кару...
Кате! Гей, рубай мерщій!»
XVIII
Гуп сокира на колоду!..
Скрик озвавсь серед народу...
Покотилась голова...
Кат радіє звеселившись,
Люд похнюпивсь зажурившись,
Хима пада й зомліва.
XIX
Ой за Луцьком, містом славним,
Та й звичаєм стародавнім
Поховали козака:
Там долина — гей, широка,
Там могила — гей, висока.
Гей, висока і стрімка!
XX
Вітер віє по долині,
Розхиляє лист калині,
Що у Леся в головах;
І сіда орел крилатий
На могилі спочивати,
Налітавшись по степах.
XXI
Сяє з неба сонце ясно,
І цвіте калина красно,
А красу козак любив!..
Добре там йому лежати:
Все прибралось в пишні шати,
Соловейків чути спів...
1900
|
