Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Сусіди

Олесь Гончар

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Олеся Гончара
I

Колгоспники “Червоного лану” ще й досі пам’ятають, як їхній голова Онисько Артемович плакав торік на трибуні. Плакав і вигукував:

— Не віддам! Не віддам, поки сам до них не поїду та не перевірю всі їхні показники!

Але комісія вже сиділа за столом, показники були кожному добре відомі, й прапор довелось-таки віддати. Його прийняв голова “Дніпрельстану” Петро Гасанчук, рухливий, ставний юнак, офіцер запасу. Треба було бачити, з якою гордістю переможця проніс він той прапор через увесь клуб на вихід, рубаючи крок попереду своїх бригадирів і ланкових!.. А якими очима проводжав їх Онисько Артемович! Згорбившись, мов беркут, він тримався за трибуну обома руками і наче враз аж постарів.

У “Дніпрельстан” він так-таки й не поїхав, хоч це сусідній колгосп і землі їхні лежать поруч. Зате Гасанчук приїхав до нього вдруге. Приїхав новою тачанкою на гумових дутих колесах. Зайшов у контору, веселий, зухвалий, орденастий, з якоюсь білою торбинкою в руці.

— Здрастуйте, Ониську Артемовичу!

Онисько Артемович насунув кашкет на самі очі:

— Здоров.

— Привіз оце вам подарунок. — Гасанчук поклав серед столу свій коленкоровий мішечок. — Наскільки мені відомо, ви цієї культури не вирощуєте, а в нас у плавнях вродило... Дай, думаю, завезу сусідові на кашу.

Енергійним точним рухом Гасанчук розшморгнув зав’язку...

Рис!

Онисько Артемович згорів на місці.

А присутні конторщики брали білі зернята на зуби, пробували, безсоромно хвалили...

Відтоді він зненавидів рисову кашу. Через кілька місяців на Різдво головиха скаржилася сусідкам:

— Не знаю, що це сталося з моїм Ониськом. Поставила йому сьогодні кутю, так, повірите, і в рот не взяв. Трахнув ложкою по столу, схопився як опечений і вилетів з хати, слова мені не сказавши... А кутя ж була рисова, біла...

З весни в плавнях “Червоного лану” розгорнулись роботи по створенню першої рисової плантації. Онисько Артемович, який взагалі ставився до природи досить агресивно, вирішив і цього разу витиснути з неї подвійну користь: у наповнені водою рисові чеки він запустив дзеркального коропа.

Гасанчук, дізнавшись про таке мудре вирішення, вихром примчався до місця подій — у плавні “Червоного лану”. Онисько Артемович саме був на плантації. Вибрів з води, забейкавшись по пояс, став на греблі червоний, вдоволений, незалежний.

— А тепер, дівчата, напувайте його досхочу, — гукав жінкам, що працювали на зрошувальній системі. — Давайте йому дніпрової, свіженької, він це любить... А на закуску — сонечка, сонечка, сонечка!..

Можна було подумати, що Ониськові Артемовичу підлягає не тільки колгоспна водокачка, а й небесне світило також.

Голова “Дніпрельстану”, видно, приїхав сьогодні з найкращими намірами. Про це свідчило вже хоча б те, що він залишив свою тачанку далеко у вербах (бо добре знав, що Ониська Артемовича дратує самий вигляд його тачанки) і наближався до сусіда пішки.