Мене війна веде все далі
Просторами чужих земель.
Де й наші птиці не літали,
Іду, мов давній менестрель.
Я вірю в пісню, як в молитву,
І смерть, здається, на війні
Щадить мене в найтяжчих битвах
За... недоспівані пісні.
Коли при спалахах заграви
Вночі, ввірвавшися у дзот,
Я дістаю із-за халяви
З піснями вольними блокнот
І на трофейному папері
Лягає туга і печаль, —
Я наче відкриваю двері
У рідний дім, у рідну даль...
І, як сновиддя золоте,
Мені тоді снується
Про давнє і дзвінке! Про те,
Що плаче і сміється...
Наказ: “Вперед!” — Я знов ховаю
Окопну лірику свою.
Й на повен зріст — до того краю,
Де знову бути нам в бою.
1944, Тиса — Пюшпекі
|
|
|
