Камінь розігрітий аж пашить.
Втомлений, замислений іду.
Повнить сонце Улічку Злату,
Сонцю тут подобається жить.
Втомлений, замислений іду.
Прага, Прага, мій слов’янський град!
Через смерть, і горе, і біду
Я пробивсь до тебе з-за Карпат,
Мужність вніс на Улічку Злату.
Втомлений, замислений іду.
Біла чешка вийшла на балкон,
А мені перед очима — Грон,
Кров’ю писані в снігах сліди
Тих, що йшли... А не дійшли сюди.
Не забудь їх, вуличко злата!
Мирний чех бруківку заміта.
В небі ясно, ані туч, ні хмар.
Біла, як та вишенька в саду,
Чешка усміхається: наздар2!
Втомлений, замислений іду.
Не забудь їх, вуличко злата.
Не забудь їх, чешко молода!
1945, Прага
|
