Бронзовий вершник й досі на плаці
Конає з розірваними грудьми.
Я знову у Буді. Я знов у палаці.
Як давні знайомі, зустрілися ми.
Лишилася фреска тут блідо-рожева
На закуреній димом стіні.
Чого ти всміхнулась, чужа королево,
Що хочеш сказати мені?
Чи, може, і справді впізнала мене ти,
Згадавши, як в зали оці
Влетів я, людина з другої планети,
З гранатою у руці?
Коли ми явились, нові й незборні,
В розбомблене пекло твоїх палат
І хлопець в куфайці, вмостившись на троні,
Чистив свій теплий іще автомат.
1945, Будапешт
|
|
|
