Байка ця стара, як світ,
Їй багато сотень літ.
У ранкову тиху пору
На круту високу гору
Воза коники тягли.
І хоч їм було нелегко,
Хоч стелився шлях далеко,
Тихо йшли.
Тільки віз за всіх старався:
Він скрипів, аж надривався,
Торохтів і гуркотів,
Йти на гору не хотів...
І згадав я дармоїда,
Що жує чужий пиріг,
На горбі чужому їде,
А скрипить і лає всіх.
|
|
|
