Як побожну данину
Найсвятішої любови,
Оцю збірочку сумну,
Звуки скривдженої мови, —
Я присвячую тобі,
Моя сестронько кохана,
Що загибла в боротьбі,
Злою долею спіткана!
Скільки раз пером слабим
Ти, пануючи, водила;
Падав — зором голубим
Знов на правий шлях будила!
Жовтень 1893 року
|
|
|
