Ніч панує непроглядна,
Тьма усе заволіка...
О, яка ж ти безвідрадна,
Моя тюрмо, та тяжка!
І в минулому — могили,
І попереду — хрести;
Як то вельми треба сили
Світлу віру донести.
І поглянуть навіть гірко,
І вбачається мені,
Що крізь хмари, ясна зірко,
Сяєш ти у вишині.
|
|
|
