Людина єсьм... мене гнітуть слаботи;
Я чую їх, несила ж утекти;
Нікчемні мрії, суєтні турботи
Скули кругом, мов ретязем кати.
Все враз порвать... нема у грудях влади:
Страшне життя, страшніша вічна тьма;
Не жду я більш ні щастя, ні відради...
Та хто зважа на доводи ума?
Жага взаємин та кохання в серці;
Наново манять блага світові...
Простіть мене, о мученики-мерці;
Простіть мене, о страдники живі!
Стомився я... без сил, на півдороги,
Украй побитий думами, стою;
Молю в людей і ласки і підмоги...
Як сором стис головоньку мою!
Коли ж і де просвіток я побачу?
Чого ж мені, в невольницькій глуші,
Ти не послав, о боже, на придачу
Усіх незгід хоть рідної душі?
Людина есьм... жага любові в серці;
Як одігнать замани світові?
Простіть мене, о мученики-мерці;
Простіть мене, о страдники живі!
|
|
|
