Шкода, мовляв, про те й балакать,
Чому ніколи більш не буть,
Все, кажуть, можна переплакать,
Все можна на світі забуть.
Минають літа, — образ милий
З душі притихлої зника,
Уяви поприсок безсилий
Туманом час заволіка.
Та сум останеться, не згине,
До суду-віку буде жить...
Хто серце вражене запине,
Отруту зможе затужить?
|
|
|
