Швидко, може, все загине,
Швидко, може, смерть запине
Мої муки дошкульні;
І поляжу я забутий,
Вічним холодом окутий,
У сирій, німій труні.
Хто спом’яне друга, брата?
Хай же твар ця, з мене знята,
Нагада тобі колись
Сіромаху, що за тебе
Загубив би навіть себе,
Бо так серцем прихиливсь!
|
|
|
