Вийшла з хати стара мати,
З матір’ю дитина:
Драний брилик на голівці,
На плечах — куцина.
Поминули село рідне,
Плаче бідна мати:
Син-коханець подавсь в найми —
На хліб заробляти.
Обняла його, цілує
Та пита з журбою:
— Чи побачусь, милий синку,
Ще хоч раз з тобою?
«Годі, мамо, побиватись, —
Каже син: — об чому?
Пороблюся — бог поможе,
Та й вернусь додому».
Попросив благословення,
Поплівсь по дорозі...
А матуся все дивилась
Та ковтала сльози.
|
|
|
