Не домолив я, мабуть, бога, — І знов зісталася сама Душа безрадісно убога, Навколо знову мертва тьма. Ні упокою, ні страждання, Замовкло серце, — все мовчить Хоча б однісіньке жадання, — А то — ні жити, ні почить.
