Виряджаючи до школи,
Батько сина напучав:
Щоб не зводився ніколи,
Старших себе величав;
Уклонявся охайненько,
Не юрив, а шанувавсь,
На питання похіпненько
Щонайперше озивавсь;
Щоб не квапивсь на патяки,
Не в’язавсь до мужичат,
Не прокудив, як гультяки,
Та не циндрив копійчат;
Щоб од ранку і до мрища
Книжки менту не пускавсь;
Щоб не дуже пак у грища
З лобуряками хапавсь.
— Добре робиш — добре й буде,
Що душа не забажа;
Глянь лиш — інше вийде в люде,
Не пізнаєш — походжа...
— Вчись, — доклав: бо неминуче,
Що загляну під плахіть... —
І хлоп’я сердешне луче
На стару розумну хіть.
|
|
|
