Тяжко, важко сиротині, —
Сів собі, гадає:
Гасне серце в самотині,
Сила пропадає.
Протиняю вік по світу,
Марно літа страчу,
Ані краю, ні просвіту
Тугоньці не бачу.
Цить же, серце; цить, недуже,
Щоб не знали люди;
Твоя мука їм байдуже,
Ти — єдине всюди.
Вийду краще на долину,
Гляну, одинокий,
Пильно думкою полину
Геть на степ широкий,
До порогів та до лугу,
Та до того гаю;
Нерозгайну свою тугу
Сам собі розгаю.
Вітер віє понад полем,
Стогне та голосе...
Так повій же над бездолим, —
Серце бурі просе.
Донеси мені з-за моря
Хоть єдину чутку,
Щоб не знав я більше горя,
Щоб ізбувся смутку...
Та полинь і на Вкраїну,
Розпитай у бога
Про нещасну ту країну,
Чи жива ще вбога.
Розпитай, чи б’ються в грудях
Силоньки до дії,
Чи не змерла віра в людях,
Чи киплять надії.
Ой, полинь же та звернися
На годину-другу,
Як до брата, пригорнися,
Повісти, як другу...
Слуха: вітер із-за моря
Мчить оповідання
Про нечуте пекло горя,
Крові та кайдання...
Не дослухав... Весь гіркими
Ллється, ламле руки:
Перед муками такими,
Що останні муки!..
|
