Мов ніжний квіт, грозою збитий,
Ти похиливсь без вороття:
На шлях неволі, кров’ю злитий,
Тебе закинуло життя.
І ти побрів: пустиня мертва,
Безкрає моренько нудьги,
Закутий люд, безправна жертва,
Наруга, стони, батоги.
Та не загине, брате, марно
Велика пам’ять тяжких літ,
Як не забудеться безкарно
Страждання каторжного гніт!
|
|
|
