Божий світ, оповитий красою,
Задрімав у легенькому сні;
Степ кругом засріблився росою,
З річки ллються веселі пісні.
Стиха рух пробіжить по долині,
Пробіжить — та й нічого нема;
Тільки бродять засмучені тіні, —
То недоля блукає сама.
Тільки чуть, як на вільнім просторі,
Не знаходячи місця собі,
Людський дух побивається в горі,
Людське серце ридає в журбі.
|
|
|
