Хто, кажуть, до кого, — ми до тебе, Грицько!
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;
А доки ж буде нас зле панство зневажати?
Пусти нас, батечку, до хати.
Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь,
Та з пантелику ти, так як другі, не збивсь:
Не звик ти голобель замість коня шмагати;
Не все ж під ніс Рябкам, мовляв ти, заглядати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ти, Грицько, пошивсь з ріднею в москалі,
Та ба, — ніхто на вас не плаче на селі!
Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати,
Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав,
Та твій Рябко од їх оскоми не чував:
Бо очі бачили, що треба куповаги:
Нехай хоч вилізуть, а треба доїдати.
Пусти нас, батечку, до хати!
|
