Заквітчалася дівчина; стала край вікна.
Дав бог празник. Людям празник, а вона одна
Із маленьким братом Йвасем, прибрана, в квітках,
Дивиться, моя небога, на широкий шлях.
Батько вмер давно у неї, матері нема,
Тільки в хаті брат маленький да вона сама,
Більш ні племені, ні роду — все чужі кругом!
Тільки не об тім сумує дівка під вікном:
Тута, край вікна, прощався, ціловався він,
Чорнобривий козаченько, як їхав на Дін;
Обіщався вернутися — вже півроку є,
Як сумує дівчинонька, серденько моє!..
«Де мій милий? Що він робить? Де він забаривсь?
Може, з іншою якою уже одруживсь!..»
Дума дівка; серцю важко, сльози на очах.
І пустий простягсь далеко перед нею шлях...
1843
|
|
|
