Чи їй сто було чи двісті
Не любила жити в місті
Звалось так — жила в рідні
У селі у Козині
Вже сини й ті повмирали
Генерали адмірали
Пастухи бухгалтера
Внукам вже вмирать пора
Не здається лиш стара
Вже давно вона прапра
Все одно тікає з дому
Щоб потрапити додому
Де той дім — ніхто не зна
Таїна так таїна
Сивий внук її шукає
Слова люті в ряд шикує
Гала-драла дремене
Спробуй ти знайди мене
Ще прабаба десь засне
Отже ж вредне і чудне
— Не вміють варити борщу!
Все бульйон та бульйон!
З того бульйону хата вся пересмерділася!
Людоньки, так хочу доброго борщу
аж до смерті! —
Знають істину простую
І борщем її частують
По хатах на фермах в полі
З помідорів перцю й солі
Борщ холоне на вітрах
У веселих таборах
Баба смалить за борщем
Хуртовиною й дощем
Так борщем тим наборщиться
Що літає наче птиця
Плачуть родичі смутні
Одцуралася рідні
Стільки того поговору
Як в борщі томату й здору
Щоб праматір не втекла праправнука назирці пускають
Стара палюгою у нього шпурляє щоб відстав
Дев’ятаадцяте століття у двадцять перше цілить
Хлопчина сміється і прапрабабу пасе звіддаля
А праматір з палюгою
Чеше вдаль понад югою
З дому мчить кудись додому
По грузькому по твердому
Де у полі під кущем
Бог її чека з борщем...
|
|
|
