Етнографія України

Грузини, вірмени, цигани та інші народи

Грузини емігрували в Україну XVIII ст., рятуючись від турецького переслідування. Виїжджали князі та дворяни. З грузинських втікачів була створена спочатку рота, а потім полк. У 1738 р. всім, хто служив у грузинському полку, надано землі в "пристінних місцях" на вічне спадкове володіння. Князь отримував 30, а дворянин — десять дворів. Це були землі Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків. Грузини-переселенці утворили також типові військові поселення на півдні України. Всього на Полтавщині царський уряд поселив 5 тис. грузинів і близько 2 тис. вірмен у Криму і на Приазовські землі.

За участь у боротьбі Шаміля проти царських завойовників частина грузинів теж була переселена в Україну. Згідно з указом 1837 p., чимало грузинів, вірмен і греків скеровувалося у південні райони Російської імперії, більшість з них осідала в містах.

Зараз в Україні немає районів компактного проживання грузинів. Вони мешкають у різних районах республіки. Створена наприкінці 80-х років Асоціація українсько-грузинських зв'язків ім. Давида Гурамішвілі поставила за мету сприяти розвитку духовного життя грузинів на території України.

У 80-х роках XX ст. в Україні проживало понад 33 тис. вірмен, до 2001 р. їх чисельність зросла до 100 тис. Перші поселення вірмен з'явилися в Криму X—XI ст. після того, як територію Вірменії захопили арабські завойовники. Антивірменська політика Візантії й турків-сельджуків призвела до витіснення частини вірмен за межі батьківщини. У XIV ст., рятуючись від турків, вірмени втікали в Поволжя і Крим, а також отримали королівський дозвіл оселятися у Львові.

Починаючи з XIII і до XVIII ст. на західноукраїнських землях виникло 20 вірменських колоній у Львові, Луцьку, Кам'янець-Подільському, інших містах. З часом компактне проживання вірмен в Україні було втрачене.

У Львові вірмени вже 1183 р. мали свою церкву св. Анни. На Західну Україну вірмени принесли прянощі, виноградну лозу, про які не знали місцеві жителі. Зберігся особливий стиль і колорит у забудовах вірменських архітекторів.

До 1939 р. вірмени мали церковно-приходські школи, гімназію, кафедру вірменістики при гуманітарному факультеті Львівського університету. У повоєнні роки все це було закрито. Більшість вірмен втратили рідну мову.

Створене наприкінці 80-х років культурно-просвітницьке товариство "Джерело" визначило програму: консолідувати вірменську общину на західноукраїнських землях, сприяти розвитку недільних вірменських шкіл і факультативу вивчення мови для дітей шкільного віку.

Естонці-переселенці з'явилися вперше 1861—1879 pp. у Криму. Це були переслідувані сектанти на чолі з ярмаським селянином Ю. Лейнбергом ("пророком" Махтеветом), які тікали від кріпосних порядків. Перше естонське с. Самруки (сьогодні — Берегове) засноване в 1861 р. Пізніше в степовому Криму виникла ще низка естонських сіл. Це Сирт-Каракчера, Кончі-Шавва, Учкуй-Таркан, Кантучан і Башарань біля Севастополя.

У 80-х роках XX ст. естонці найкомпактніше проживають у с. Краснодеревка Красногвардійського району в Криму. В Україні проживають також литовці (12 тис.), які в травні 1992 р. створили своє національно-культурне товариство.

В Україні налічується 48 тис. циган. Предки циган покинули батьківщину (Індію) в ІХ—Х ст. і, пройшовши через Єгипет, Малу Азію, досягли Балканського півострова, а звідти перейшли в Центральну, Західну і Східну Європу. Деякі вчені вважають: походження циган зв'язане з середньовічною сектою аттічан із Месопотамії, котра потім прийшла у Візантію. За іншими твердженнями, цигани — це потомки племені сігіннів. Хоча очевидно, що цигани увібрали елементи багатьох племен Індії, їхня мова належить до індоєвропейської сім'ї і розпадається на низку діалектів, які мають запозичення з мов тих народів, де цигани жили тривалий час. Проте цигани всього світу усвідомлюють себе єдиним народом. Вони зробили помітний внесок у культуру народів, серед яких живуть, у музику Угорщини, Румунії, в танець фламенко в Іспанії та ін.

В Україні цигани з'явилися XV—XVIII ст. спочатку у південно-західній частині, а потім — у центральних районах. Це зазвичай були кочівники. В Криму перші циганські сім'ї зафіксовані 1784 р. Біля Одеси були створені перші циганські села, щоправда, цигани тут називали себе молдаванами або козаками. Найкомпактніше проживають цигани на Закарпатті, у Свалявському районі. Раніше вони кочували табором з весни до осені, а на зиму винаймали хату або кутки у місцевого населення.

Після постанови ЦВК СРСР "Про заходи сприяння при переході кочуючих циганів до трудового, осілого способу життя" 1 жовтня 1926 р. цигани мали змогу здобувати освіту, створити необхідні для життя побутові умови. В 1928—1932 pp. виходили циганською мовою журнали "Романи", "Зоря", "Нево дром", букварі, підручники, науково-популярна і художня література. В 1931 р. створений єдиний у світі циганський театр "Ромен". Однак невдовзі цигани розділили долю багатьох депортованих народів, їх виселили в необжиті райони Сибіру.

Сучасний спосіб життя циган змінився. Практично вони припинили кочування. Лише дехто зберіг національну своєрідність — циганський стиль в одязі, елементи традиційного побуту і продовжує займатися традиційними ремеслами. Більшість практично не відрізняється від національностей, серед яких проживає.

Основна проблема циганського населення — низький рівень освіти, розрив у рівні культури між невеликою групою циганської інтелігенції й основною масою циган.

Чисельні етнічні групи в Україні становлять білоруси — 276 тис., мордовці — близько 15 тис., чуваші — близько 14 тис., азербайджанці — 46 тис., узбеки — понад 10 тис., а також казахи, латиші, удмурти, осетинці, марійці — від 4 до 8 тис. У 1991 р. створена Українська асоціація корейців з відділенням у Києві, Харкові й інших містах. У демократичній Україні всі національності мають однакові права і можливості на культурний та духовний розвиток, цивілізований спосіб життя.

Ставши на шлях творення нового суспільства, Україна особливу увагу в законодавчій практиці приділяє правам людини. Така політика є міцною основою для вільного розвитку і самовиразу всіх національностей, які проживають на Українській землі.