|
Цивільне процесуальне право України
Опорний конспект
|
Ст.15 ЦПК. Метою цивільного судочинства є то, що суд з‘ясовує об‘єктивну істину по справі і правильно застосовує норми матеріального права. Пізнавальна процесуальна діяльність в основі своїй складається з 4 частин: 1) доказування фактичних обставин, які з‘ясовуються під час розгляду справи; 2) з‘ясування судом деяких фактичних обставин справи, які існують в момент розгляду справи, шляхом безпосереднього спостереження в судовому засіданні; 3) пізнання судом спірного правовідношення прав та обов‘язків сторін; 4) пізнання, яке здійснюється судами вищої інстанції в процесі перевірки законності та обґрунтованості рішень. Завжди об‘єктом пізнання будуть обставини справи (фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких встановлюються обставини. Мета - встановлення об‘єктивної істини. Засоби – процесуальна діяльність по встановленню об‘єктивної істини. Ст.99 ЦПК встановлює права і обов‘язки сторін, а також інших учасників процесу. Суб‘єктом доказування буде і суд. Перш за все тому, що суд зобов‘язаний вжити заходів для встановлення об‘єктивної істини (ст.15 ЦПК), суд зобов‘язаний сприяти сторонам у зборі доказів (ст.30 ЦПК), суди вирішують питання про належність і допустимість доказів (ст.28 ЦПК). Саме за судом закріплене право і обов‘язок давати оцінку доказам (ст.62 ЦПК). Суб‘єктами доказування є сторони, інші учасники процесу, які беруть участь в розгляді справи і суд. Доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб‘єктів процесу незважаючи не те, що їх функцій в доказуванні різні, воно вимагає процесуальну і розумову діяльність суб‘єктів доказування, яка здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку і спрямована на з‘ясування дійсних обставин справи. Етапи доказової діяльності: 1) твердження про факти (ст.137 ЦПК) – суд зобов‘язує сторони посилатися на ті обставини, на підставі яких вони поставили вимоги перед судом, тобто на обґрунтування позову; 2) визначення заінтересованих осіб щодо доказів (п.5 ст.137 ЦПК) – сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов, тобто сторони не подають, а вказують на докази; 3) подання доказів – докази по справі подають сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді справи, якщо ж поданих доказів недостатньо, то – 4) збирання доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, або за своєю власною ініціативи (ч.2 ст.30 ЦПК); 5) дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, принциповим є те, що така інформація повинна бути досліджена і прийнята всіма учасниками процесу; 6) оцінка досліджених доказів. Судовій оцінці підлягають тільки докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні з додержанням правил про належність доказів і допустимість засобів доказування (ст.28, 29 ЦПК). Правила оцінки доказів закріплені в ст.62 ЦПК. Оцінка доказів полягає в тому, що суб‘єкти доказування осмислюють подані докази і роблять логічні висновки, засновані на законах логіки і процесуального права. Оцінюють докази всі учасники процесу. Остаточні висновки по справі робить суд з додержанням правил про постановлення рішення в нарадчій кімнаті (ст.210 ЦПК). Непогодження з висновками суду сторони та інші учасники процесу втілюють в касаційній скарзі в касаційному поданні, або в інших процесуальних документах, якщо справа переглядається в судовому нагляду. |