Ой од поля Килиїмського їдеть козак нетяга,
Рукою махає,
Ні о чім не дбає.
Ой у його сермяжина по коліна,
На нім постоли бобровії,
Онучі бавелнянії,
Напотім пищаль семип'ядная за плечима.
Аж где ся взяв татарин старий бородатий,
На двох конях лисавих за ним уганяє.
Аж до нього козак промовляє:
«Старий татарине бородатий,
Чого ти за мною уганяєш?
Чи на мої зброї яснії,
Чи на мої коні воронії,
Чи на мої шати дорогії?»
Що промовить старий татарин бородатий
до козака запоровського:
«Не набігаю на твої коні воронії
Ані на твої шати дорогії,
Не набігаю я на твою зброю ясную,
Тілько я набігаю на тебе, козака молодого.
Коли б тебе мені судив бог узяти,
Не зарікав би я ся в Килиї за тебе шликом
червонців брати».
Аж промовить к ньому козак український:
«Старий татарине бородатий,
Не так то мене треба взяти,
Треба зо мною в Килимськом полю погуляти».
До річки до Вітки примикає,
Навколішки припадав,
Семип'ядний пищаль з плеч іздіймав,
Двома кульками набивав,
З татарином жартував,
З обох коні позбивав,
Словами промовляв:
«Татарине старий,
Не буду я злий такий на тебе,
Як ти на мене.
Як ти мене хотів брати,
До Килиї мя приводити,
Хотів червонії за мене шликами брати.
А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш,
Та із коня ся валяєш,
Нічому ся [не] спротивляєш.
Тепер буду скарби твої брати,
До війська до табору козацького прибивати,
Буду Килимськоє поле вихваляти,
Що маю здобичі з військом козацьким пропивати».
|
