Все ж даєш йому — й останнє,
Не жалієш харчування,
Та й нема такого дня,
Щоб не дбала про вбрання.
В черги ходиш, щоб дитині
Були модні переміни:
І «платформи», й кожушок —
Все ж для них — своїх діток.
«Ми ж хіба колись це мали?» —
Непослушку скаже з жалем.
А дитя наморщить ніс
Та й чкурне собі у ліс.
Вже й страхали Непослушка:
«Ми тобі накрутим вушка!» —
Так тоді він заволав,
Що ніхто не має прав
З вух робити варениці,
Та й скоріше із світлиці
В кухню вибіг — і у двір,
А із двору скоком в бір.
Батько тільки засміявся:
«Вже синок до прав добрався,
Як такий в дитини хист,
З неї виб’ється юрист».
А тим часом Непослушко,
Нагостривши ноги й вушка,
Біг на луки навпростець,
Де чабан пасе овець.
Він пасе і на сопілці
Грає вівцям щось про вівці,
Ті ж в музиці — ні на гріш,
Їм наїстися б скоріш
Та добратися до броду,
Де вивчає бусол воду.
Вівці бусла наженуть —
І хмарки з водою п’ють.
Враз чабан всміхнувсь у вуса,
Бо знайомий шерех вчувся.
Що за гість прибув з лісів
На сопілчин згук і спів?
«Це, напевне, Непослушко,
Що придбав метрові вушка?»
Зайчик слухає, мовчить,
Тільки вухом лопотить.
Як не дивно чоловіку,
А вухань любив музику.
Це ж, бувало, цілий день
Мовчки слухає пісень.
А іноді гарно, з толком
Затанцює вальс чи польку
Й засумує неборак,
Бо ж його батьки ніяк
Не хотять музики мати.
Був би тільки харч у хаті,
Та вдяганка, та взуття,
Що ще треба від життя?
Нащо зайцю піаніно?
Щоб намучилась дитина?
От бери капусту жуй —
Вуха гамами не псуй.
Головніш за різні гами
Вдовольнитись пирогами,
В зайця істина проста:
Все іде від живота!
А наш зайчик за музики
Переплив би море й ріки,
Він музику чув і в сні
Й з чабаном був цілі дні.
І не раз журивсь уволю —
Чи ж йому всміхнеться доля?
Принесла б у добрий чає
Піаніно, альт і бас!
То було б в лісах музики,
Мали б лиха черевики —
Дісталося б закаблам,
Закаблам і передам!
Від такої думки заєць
Скоком-боком йде у танець —
Як справжнісінький мастак,
Тне він чардаш і гопак.
Здивувались навіть вівці:
«Ох і скоки! А колінця!
Тільки наш баран отак
З міг ба вшкварити гопак!»
«Ме-ме-ме, — баран промекав, —
Непослушку ще далеко
До моїх стрибків. Ме-ме,
Та колись щось перейме».
Погодились зразу вівці,
Нахилились до травиці,
Бо незгода з бараном
Не кінчається добром.
Непослушко посміхнувся,
З чабаном перезирнувся.
Що ж казати? Слабина
Може бути й в барана.
* * *
Непослушко гостям радий:
В їхню хату на нараду
Рано-вранці, ще до дня,
Стала сходитись рідня —
Вся вродлива, а не проста, —
Косоока, куцохвоста,
І так славно три губи
Посміхаються тобі.
В батька-матері сестриці
Дуже гарні молодиці,
З чоловіком кожна йде,
І воркує, і гуде.
А брати усі усаті,
Всі сміливі та завзяті,
Їх обходить навіть лис —
Ось до чого дожились!
Як рідня усілась густо,
То взяв слово про капусту
Самий старший батьків брат —
По капусті кандидат!
«Гей, зайці, капусти сила
В цьому році уродила,
Тож тепер наш дружний гурт
Має думати про бурт.
Як сховаєм качанисту,
То буде що взимку їсти:
Не сховаєм, так біда
Підкрадеться в холода».
Всі вухаті одностайно
Погодилися негайно,
Як їм радив кандидат,
Разом взятись за кагат.
Кандидат був радий цьому
І, збираючись додому,
Ненослушкові сказав:
«Щось ти, любий, ловиш гав!
Ти тікаєш часто з дому.
А який резон у цьому?
На яку ступаєш путь
І що хочеш роздобуть?»
І розкрилася дитина:
«Хтів би мати піаніно,
Я на ньому цілі дні
Грав би родичам пісні».
«Що, що, що?! —
І заєць вчений,
Мов капуста, став зелений. —
Це щоб заєць... піаніст?..
Та який у цьому зміст?!»
«Піаніста в нашім колі
Не було, маля, ніколи —
Маєм тут ми недорід», —
Засміявсь вухатий рід.
«Як ти моркву хочеш мати,
Вибивайсь у кандидати,
А музика — то пусте —
З неї й брюква не зросте».
Присоромлена дитина
Мовчки витерла сльозину
Та й гайнула в ліс бігцем,
Наче хто гонив дубцем.
|
