Реклама на сайте Связаться с нами

Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна

Банківське право України

Навчальний посібник

Київ
Центр учбової літератури
2007

На главную
Банківське право України. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г.

Місце Національного банку України в банківській системі України. Перший рівень банківської системи України

На верхньому рівні банківської системи знаходиться Національний банк України.

Це центральний банк країни, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначають Конституція України, Закон України «Про Національний банк України» та інші закони України.

Національний банк України має статутний капітал, який є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Він може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку України. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а за необхідності — Державний бюджет України.

Національний банк — це економічно самостійний орган, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законом випадках — також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат.

Національний банк за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень — цінової стабільності. Національний банк не повинен турбуватися щодо стану національної економіки — це відноситься до функцій Кабінету Міністрів України. Він не повинен турбуватися щодо кредитування народного господарства — це функція комерційних банків. Він також не повинен турбуватися про наявність обігових коштів у підприємств — це справа самих підприємств або ж Уряду.

Крім цього, Національний банк виконує інші функції, визначені Законом України «Про Національний банк України», зокрема, відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики, визначає та проводить грошово-кредитну політику; монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування; встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин тощо.

Усі функції Національного банку можна об'єднати в дві групи:

— організаційні функції (організація й управління грошовим обігом);

— функції захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Аналізуючи норми законодавчих актів, які визначають правовий статус центробанків, можна дійти висновку про те, що центральні банки певною мірою об'єднують три функції:

— нормотворчу (видання нормативних актів, що є обов'язковими для виконання всіма учасниками банківських відносин, за винятком випадків, коли вони суперечать законам);

— виконавчу (здійснення державного регулювання банківської діяльності; реалізація грошово-кредитної політики; співпраця з Урядом);

— попереджувально-карну (в аспекті юридичної відповідальності, оскільки центробанки, як правило, спроможні самостійно застосовувати широкий спектр санкцій за порушення учасниками банківського законодавства).

Питання про поєднання функцій трьох гілок державної влади в Національному банку України дискусійне. В науці досить поширений погляд про недоцільність поєднувати в рамках однієї установи (наприклад, центрального банку) всіх гілок влади; є сенс створювати декілька органів, які будуть доповнювати один одного, забезпечуючи механізм противаг. Аналіз верхнього рівня банківської системи ряду розвинутих країн, розгляд функціональних зв'язків між різними органами, що регулюють здійснення банківської діяльності, свідчать, що в державах із ефективно функціонуючими кредитно-грошовими системами на практиці, як правило, реалізований принцип полісуб'єктноеті верхнього рівня банківської системи. Розподіл обов'язків на верхньому рівні банківської системи між різними органами забезпечує наявність механізму взаємних стримувань і противаг, що дозволяє страхувати банківську систему (отже, і економіку країни) від непродуманих рішень будь-якого із керуючих органів.

На нашу думку, недоречно говорити про поєднання Національним банком функцій трьох гілок влади, адже Національний банк виконує ті функції, які за своєю правовою природою ніяк не відрізняються від функцій інших центральних органів державної виконавчої влади. Так само, як і Національний банк України, Міністерство внутрішніх справ видає обов'язкові для виконання накази (нормотворча функція), здійснює регулювання певних видів життєдіяльності суспільства (виконавча) та застосовує штрафи (попереджувально-карна). Усі ці функції, як і функції Національного банку України, реалізуються виключно в межах процесу державного управління та відповідають законодавчому статусу Нацбанку, як «особливого центрального органу державного управління». Таким чином, Національний банк України належить до гілки виконавчої влади країни. Особливість же статусу Національного банку як державного органу полягає в особливості взаємозв'язків банку з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Президентом України, закріплених законодавчо.

Як правило, не викликає суттєвої дискусії думка, що для управління банківською системою на верхньому рівні необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь яка гілка влади. Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку є те, що:

— вона може і повинна бути виключно правовою і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк;

— виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а це означає, що, здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

— незалежність центрального банку — продукт тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірних та значимих результатів;

— оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов'язана із загальною системою фінансів держави, то будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть проводитись лише після великої системної підготовчої роботи і повинні мати поступовий характер.

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку можна виділити основні напрями, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою.

Такими напрямами є:

— проведення грошово-кредитної політики;

— організація регулювання готівкового грошового обігу;

— рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції «банку банків» або останнього кредитора);

— здійснення банківського нагляду та банківського регулювання;

— створення єдиної інформаційної мережі банківської системи, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією.

Останній напрям не є виразом конкретної функції центрального банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обміну інформацією або повну відсутність такого обміну неможливо.

Національний банк, здійснюючи банківське регулювання та банківський нагляд, не наділений компетенцією втручатися в оперативну діяльність банківських установ, які є самостійними суб'єктами підприємницької діяльності.

Виходячи із статусу незалежного органу та функціональних особливостей правового статусу, Нацбанк повинен бути єдиним емісійним центром, який як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території країни. Він повинен бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми якщо вони звичайно не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у випадках тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Одночасно Національний банк України повинен залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі. Таким чином, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління в сфері банківської діяльності, а з іншого — займається господарською діяльністю.

Ключовим для визначення правового статусу Національного банку є поняття його автономії.

До складу поняття автономії центрального банку включається ряд показників. Зокрема, автономія означає наділення центрального банку свободою дій, а також забороною переглядати чи скасовувати рішення керівних органів центрального банку будь-якими органами законодавчої або виконавчої влади, за винятком оскарження таких актів у судовому порядку.

До критеріїв автономії центрального банку належать:

— залежність центрального банку від інших органів державної влади;

— фінансові відносини між урядом і центральним банком;

— процедура призначення на посаду голови та членів керівних органів;

— строк повноважень голови та членів керівних органів;

— стабільність посад голови та членів керівних органів;

— «інтерналізація» керівних органів банку.

Так, Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Державні органи обмінюються інформацією. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку України надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк України підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

— призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

— призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

— призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;

— доповідь Голови Національного банку України Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

— надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк України має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених цим Законом.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

Щодо статусу керівника центрального банку, то Конституція України в статті 85 закріплює, що призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України Верховна Рада України за поданням Президента України. Цим підтверджується ефективність статусу керівника і значимість самого центрального органу державного управління. Строк повноважень Голови Національного банку України визначається згідно зі статтею 18 Закону «Про Національний банк України» і становить 5 років. У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України». Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.

Звільнення з посади Голови НБУ також здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках:

— закінчення строку повноважень;

— набрання законної сили обвинувальним вироком суду — у скоєні кримінального злочину;

— у зв'язку із заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою в письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;

— смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

— припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;

— за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.

Важливим для автономії є й інтерналізація керівних органів банку.

Принципу інтерналізації повною мірою відповідає організація Правління Національного банку і абсолютно не відповідає порядок формування Ради НБУ. Голові, членам Правління та службовцям Національного банку України заборонено бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком Національного банку.

Такі обмеження встановлені для запобігання тиску на керівників і службовців Національного банку України з боку будь-яких органів держави або кредитно-фінансових установ. У той же час на службовців центробанку поширюється Закон України «Про державну службу», а також нормативно-правові акти, що регулюють статус державного службовця.

В особливому становищі порівняно з працівниками Національного банку, членами його Правління, знаходяться члени Ради НБУ. Члени Ради НБУ здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку. Отже, можна зробити висновок, що члени Ради НБУ не можуть розглядатися як його службовці. Вони можуть займати інші державні посади, займатися іншими видами діяльності. Таким чином, створюються реальні підстави для зовнішнього втручання в організацію та проведення монетарної політики центробанку.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

За Законом «Про Національний банк України», Раду Національного банку очолює Голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів, і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах в органах центральної виконавчої влади, або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Рада Національного банку аналізує вплив грошово-кредитної політики України на стан соціально-скономічного розвитку України, вносить рекомендації Правлінню НБУ стосовно методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, грошово-кредитної політики, політики курсоутворення, валютного регулювання, розвитку банківської системи, окремих нормативних актів з питань банківської діяльності, встановлює форми оплати праці працівників НБУ, визначає порядок покриття збитків та порядок відрахування доходів Державного бюджету тощо.

Рада Національного банку може вносити рекомендації правлінню Національного банку України. Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов'язане надіслати Раді Національного банку вмотивовану відповідь. Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку.

Крім цього, Рада Національного банку застосовує відкладальне вето. У випадку прийняття відкладального вето щодо рішення Правління, таке рішення набирає чинності лише при його підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку не пізніше п'ятиденного строку від дня застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку, воно вважається таким, що не набрало чинності. У разі коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, його дія зупиняється на період розгляду Правлінням Національного банку відкладального вето.

Необхідно відзначити колізію в законодавстві, оскільки згідно із Законом «Про Національний банк України», основні засади грошово-кредитної політики розробляє Рада НБУ і подає для інформування до Верховної Ради України до 15 вересня разом із проектом закону «Про Державний бюджет України» на наступний рік; згідно з Бюджетним кодексом України, їх подання передбачено до 15 червня.

Стаття 19 Закону «Про Національний банк України» встановлює одноосібну відповідальність Голови Правління перед Верховною Радою України за діяльність Національного банку (а відповідно — і за діяльність Ради як вищого органу управління Національним банком України). Таким чином порушується адресність відповідальності та неспівпадіння її за суб'єктивним складом, що суперечить загальноприйнятій концепції юридичної відповідальності. Адже Голова Нацбанку несе відповідальність за рішення, прийняті Радою Нацбанку, вплив на прийняття яких у Голови обмежений.

Іншим керівним органом Національного банку України є Правління.

Відповідно до статті 16 закону «Про Національний банк України» очолює Правління Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. Кількісний та персональний склад Правління затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за посадою.

Повноваження Правління Національного банку України визначені в законі.

Згідно зі статтею 22 Закону «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат; філії (територіальні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські навчальні заклади; інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національною банку.

Науковці визначають також принципи системи Національного банку України.

Принципи системи Національного банку України можна визначити як закріплені в законі, обов'язкові для виконання основоположні ідеї й положення, які найбільш повно і всебічно відображають особливості побудови НБУ та правовідносин, що виникають у зазначеній сфері. До принципів відносять такі.

1. Принцип законності. Згідно з цим принципом, НБУ є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Відповідно із принципом законності, НБУ виконує лише ті функції, які визначені законодавством.

2. Принцип нормотворчості центрального банку. Підзаконні нормативно-правові акти з питань регулювання банківської діяльності, проведення банківських операцій, здійснення банківського нагляду тощо можуть прийматися виключно Національним банком України і є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень, правил і не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України, а також не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони, згідно із законом, пом'якшують або скасовують відповідальність. Однією з гарантій дотримання законності є вимога обов'язкової державної реєстрації актів НБУ в Міністерстві юстиції України.

3. Принцип незалежності НБУ. Саме наявність владних повноважень є однією з найсуттєвіших ознак центрального банку. Вона свідчить про закріплення за Національним банком України права встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Відповідно з принципом незалежності НБУ:

— в межах наданої йому компетенції є незалежним;

— не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради НБУ чи Правління інакше, як у визначених Законом межах (стаття 53 Закону України «Про Національний банк України»).

Гарантією самостійності НБУ можна розглядати положення розділу IX Закону України «Про національний банк України», який визначає правові засади взаємовідносин банку з Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів.

Щодо взаємовідносин цснтробанку з урядом країни, то Національний банк України та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Обов'язком НБУ є надання уряду на його запит інформації щодо монетарних процесів. У свою чергу, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади повинні надати інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу, на запит цснтробанку.

4. Принцип економічної самостійності. Відповідно до нього Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках — також за рахунок Державного бюджету України. В межах виконання зазначеного принципу Нацбанк може виконувати такі операції для забезпечення своїх функцій:

— надавати кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою, не нижчою від ставки рефінансування НБУ;

— здійснювати дисконтні операції з векселями й чеками;

— купувати та продавати на вторинному ринку цінні папери тощо.

Обмеження діяльності банку полягає в забороні Нацбанку:

— бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ;

— здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності банку та його установ;

— здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає його функціям.

5. Принцип організації НБУ на базі державної власності. Матеріальною базою для функціонування банку є наявність статутного фонду. Статутний капітал НБУ є державною власністю. Він складає 10 мільйонів гривень, але може бути змінений за рішенням Ради НБУ. Враховуючи те, що Національний банк є юридичною особою, він наділений всіма ознаками, характерними для юридичних осіб, у тому числі й наявністю відокремленого майна, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні (статті 3, 4 Закону України «Про національний банк України»).

6. Принцип здійснення діяльності без мети отримання прибутку. Саме можливість отримання доходів і надає Національному банку подвійної правової природи — з одного боку як суб'єкта господарської діяльності, з іншого — як особливого органу державного управління. Планові доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. НБУ вносить до Державного бюджету України відповідного року, наступного за звітним роком, позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України, наступного за звітним року (стаття 5 Закону України «Про національний банк України»).

7. Принцип централізації. У статті 22 Закону «Про Національний банк України» зазначено, що структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Національний банк наділений правом самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ НБУ, його підприємств, затверджувати їхні статути та положення. Зрозуміло, що філія центрального банку не може мати статусу юридичної особи і не може видавати нормативних актів, а уповноважена діяти від імені НБУ в межах отриманої від нього компетенції на підставі затвердженого положення.

8. Принцип вертикальної структури управління системою Національного банку закріплений законом. Цей принцип означає, що призначення посадових осіб та їх підзвітність можуть здійснюватися виключно за встановленою законом вертикаллю.

Говорячи про правовий статус філій (територіальних управлінь) Національного банку України, можна стверджувати, що вони є найважливішими структурними елементами системи центрального банку. До складу територіальних управлінь центрального банку належать Головні управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим, у містах Києві і Севастополі, а також управління НБУ в усіх областях України. Отже, можна говорити, що в основі розташування територіальних управлінь центрального банку держави лежить адміністративно-територіальний устрій України.

Діяльність територіальних відділень НБУ повинна розглядатися як виконання частини основних функцій центрального банку в сфері грошово-кредитної політики, валютного регулювання та банківського регулювання й нагляду. Крім цього слід наголосити, що філії НБУ організують свою роботу в режимі обмеженої самостійності, коли більшість рішень приймається виключно на рівні центрального апарату НБУ. До компетенції Правління НБУ відноситься вирішення питань щодо створення, реорганізації та ліквідації філій центрального банку.

Керівництво філією здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з неї наказом Голови Національного банку. Начальник територіального управління затверджує згідно з типовою структурою і затвердженим кошторисом, а також фондом оплати праці, штатний розпис територіального управління, видає накази та розпорядження, а також затверджує Положення про структурні підрозділи територіального управління.

9. Принцип єдності системи центрального банку передбачає, що всім елементам системи притаманні спільність цілей, завдань, єдність організаційної побудови та здійснюваних функцій, а також методів їх здійснення та форм реагування на порушення чинного законодавства. У випадку прийняття центральним банком рішення кожний елемент системи, в разі необхідності, може замінити інший.

10. Принцип державної служби. Відповідно до законодавства, службовці Національного банку України с державними службовцями. Нижчестоящі службовці підпорядковуються лише вищестоящим органам НБУ і не підпорядковуються місцевим органам влади або управління.

11. Принцип колегіальності управління. Вищим органом управління Національного банку України є Рада Національного банку. Керівним органом виступає Правління Нацбанку. Обидва органи є колегіальними. За законом, Рада Національного банку України складається з 14 осіб. Голова Національного банку входить до неї за посадою. Кількісний та персональний склад Правління затверджується Радою Національного банку України за поданням Голови Нацбанку, який обирається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на п'ять років.

12. Принцип дотримання банківської таємниці. У вичерпному розумінні цей принцип означає:

— закріплення в діючих законодавчих актах переліку відомостей, що складають банківську таємницю;

— право клієнта фінансово-кредитної організації або центрального банку на збереження в таємниці та нерозголошення зазначених відомостей;

— обов'язок фінансово-кредитної установи та центрального банку повністю забезпечити дотримання відомостей, що складають банківську таємницю, а також відповідальність за їх розголошення.