Аномія суспільна

Аномія суспільна (грец. ανομια — беззаконня) — стан соціальної дезорганізації суспільства, за якого соціально-культурні цінності, норми, інституції та зв’язки відсутні або стають нестійкими та суперечливими. Стан аномії суспільної притаманний суспільствам та державам, що перебувають в умовах системної кризи, радикальних змін та суспільної трансформації, а також в умовах нестійкого економічного та соціального розвитку. Термін «аномія суспільна» трапляється в Евріпіда і Платона, в Біблії, у працях англійського історика В. Лембрейда, французького філософа і соціолога 19 ст. Ж. Гюйо. У соціологію його запровадив Е. Дюркгейм, а суттєво розвинув та модифікував Р. Мертон. У політології термін «аномія» застосовується в політичній конфліктології, зокрема в теорії конфлікту Р. Дарендорфа. Е. Дюркгейм використав цей термін у дослідженні девіантної соціальної поведінки, зокрема самогубства. Хоч теорію Е. Дюркгейма неодноразово критикували і суттєво модифікували, основна ідея соціальної дезорганізації як основи девіантної поведінки визнається й сьогодні. Р. Мертон розглядає аномію суспільну як результат конфлікту і розбіжностей між «культурною» (ціленормативною) і «соціальною» (структурно-соціальні обмеження, засоби) структурами, конфлікту, котрий виявляється насамперед в неможливості досягти цілей, які визначаються соціокультурними факторами, законними, легітимними, визнаними суспільством засобами, що врешті-решт приводить до пошуку інших (нелегітимних) засобів задоволення потреб. Р. Мертон виділяє п’ять засобів «аномічного пристосування»: конформність, інновація, ритуалізм, ретритизм, заколот. Р. Дарендорф розглядає аномію суспільну як нелегітимний політичний конфлікт. На його думку, аномія суспільна означає існування «зон беззаконня» в суспільстві, які виявляються у вуличних зіткненнях, насильстві, електоральній пасивності та інших антисоціальних акціях. Подібні акції не тільки демонструють делегітимність соціальних норм, але й являють собою потенційну загрозу суспільної стабільності та призводять до нового соціального конфлікту і навіть до зміни суспільно-політичної системи.

Теорія аномії суспільної має велике значення для аналізу сучасного українського суспільства і держави, що перебувають у тривалому періоді радикальних соціокультурних і структурних змін, а тому існує постійна потенційна загроза означеного соціального явища. Одним із першочергових завдань політологів і практичних політиків у такі соціально небезпечні періоди є завдання не допустити соціального безладдя, такого порядку, коли окремі індивіди виявляються відірваними від свого звичайного оточення, незадоволеними своїм соціальним становищем, залишаються наодинці з труднощами життя.