Віршова література другої половини XVII ст.

Реферат

Автор вважає, що угорська земля була доброю матір'ю для всіх, вона забезпечувала всіма достатками своїх дітей, а тепер вони разом з турчином підняли на неї руку. Він непримиренний ворог куруців і самого І. Текелі, бо вони разом з турками:

Коли вороги підійшли під самий Відень, то цісарь на те «нич не дбає», а сподівається на бога і на підмогу Польської корони, коли зберуться всі християни і проженуть поганство. Німці розбили турків під Віднем, дісталися Будина (Будапешта), де «турков всех мечем постинали», а потім звільнили й інші міста: Феєрвар, Егер, Варад.

Як відомо, закарпатці всебічно підтримували повстання Текелі і були на боці куруців, тому позиція автора виражала інтереси не широких народних мас, а лише певної частини. З цього приводу І. Франко писав: «Ся пісня зложена якимось досить письменним і зі станом подій обізнаним чоловіком, уводить нас в осередок бажань та симпатій тодішніх освічених русинів, її автор, як і слід було ждати, противник мадьярської самостійної чи мадьярсько-турецької держави, а прихильник німців. Він рад би, щоб турків вигнано не тільки з Угорщини, але і зі Стамбула, і ся евентуальність по побіді 1683 р. видається йому досить близькою. Про польську поміч під Віднем він згадує симпатично, але не признає їй такого рішучого впливу на побіду, як се чинять поляки. Віденський терен від нього далекий; зате про утяжливу роботу очищування Угорщини від турків він знає більше, а тут виступають уже самі німці». Твір закінчується в стилі духовних віршів зверненням до бога заспокоїти «угорскую корону» та побажанням цісарю радості, «лета много», аби його пресвітла слава «на веки все тривала». Це дає підставу сказати, що автор вірша міг бути духовною особою, вірнопідданим Габсбургів і католицької церкви, а тому не відбив у своєму творі загальних настроїв українських закарпатських трудящих, що боролися як проти німецького, так і проти турецького поневолення.

Патріотизм автора досить відносний; він, як і всі письменники XVII ст., зокрема Баранович, Галятовський, Радивиловський, великі надії покладає на чуда ікони святої богородиці, від якої, начебто, і йдуть всі перемоги християнських військ над бусурманами. І все ж силабічна поезія, написана народною мовою з домішкою церковнослов'янських і словацьких слів, є досить цінною пам'яткою віршової літератури на історичну тематику. Вірш, напевно, був широко відомий на Закарпатті, бо про ті ж події згадує і М. Андрелла, а також про «образ, икону святую», яка плакала в «угорской стране, у селе Клокочеве» за своїми дітьми, що зрадили «стару веру».

Антитурецькими настроями був просякнутий і другий історичний вірш «Песнь о Будине», написаний на Закарпатті невідомим автором зразу ж після австро-турецької війни 1683—1686 pp. Цілком можливо, що автором і «Песні о образе Кло[ко]чевском» і «Песні о Будине» могла бути одна і та ж людина, яка добре володіла технікою силабічного віршування і тягнулася до духовної лірики та народнопісенної творчості. Якщо у першому творі турки говорять: «Недобрая то у нас єсть новина», бо мусили тікати з Будина, то в другому автор радісно проголошує: «Веселая новина пришла от Будина — веселетеся люди», бо об'єднаним силам, у тому числі «чехам і горватам», удалося здобути велику перемогу.

Особливо радіє автор з приводу звільнення Будина в 1686 р., коли турчина з «славного Будина мечем» вигнали і тепер «турческое горе» чути аж за морем. Не шкодує автор чорних фарб і для змалювання образу І. Текелі та куруців, до яких він ставиться цілком негативно. Звільнення країни від турецького іга супроводжувалося придушенням Габсбургами і повстання Текелі, який змушений був утекти до Туреччини. Найдовше трималися куруци в Мукачівській фортеці, де обороною керувала дружина Текелі — легендарна Ілона Зріні.