Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з економіки

Економіка стародавнього світу: загальна
характеристика епохи

Реферат

На главную
Реферати з економіки

Стародавність — поняття досить умовне. Більшість істориків домовилися відносити до Стародавності період від так званої неолітичної революції, коли цілий ряд племен Євразії перейшли до осілості і землеробство стало основним заняттям (VII—X тис. до н. е.), до І тис. до н. е.

За цей тривалий час відбувся багаторазовий поділ праці та виокремилися ремесла, сформувалися основні соціальні інститути:

  • приватна й колективна власність;
  • родина (патріархального типу);
  • система родового ладу;
  • громада ("азіатського" типу);
  • релігія (переважно політеїстична);
  • право (базоване на звичаях — традиційне);
  • держава (військова демократія, деспотія, теократія).

У цей період людство освоїло будівництво споруд з каменю і дерева, виплавляння металів — спершу міді, золота, срібла і бронзи, згодом свинцю, заліза й олова, винайшло і стало широко використовувати колесо, освоїло писемність — спершу ієрогліфічну, потім буквену (фінікійську).

У ці тисячоліття сформувався й повсюди панував так званий традиційний спосіб виробництва. Для нього характерне децентралізоване прийняття рішень, тобто родини самі вирішували, що і як робити, але рішення ці приймали відповідно до досить жорстких зовнішніх, продиктованих традицією моделей.

Виробництво, як правило, має переважно натуральний, нетоварний характер. Провідна галузь — сільське господарство, в основному землеробство, де зайнято від 75 до 95 % працездатного населення.

Громада відіграє значну роль у перерозподілі благ і регламентації повсякденного життя. Система цінностей — тверда, "сільська". Вища мета — фізичне виживання, стабільність, порядок, передача матеріальних і моральних цінностей з покоління в покоління.

Економічні коливання за традиційного способу життя практично цілком зумовлені природними циклами, і на довгостроковому інтервалі (сто — двісті років) забезпечується не більш ніж "нульове зростання" з розрахунку на душу населення. Власне, населення якщо й зростало, то дуже низькими темпами.

Соціальна структура традиційного суспільства досить проста. На вершині ієрархії стоїть родова знать — племінні вожді, воєначальники, судді, священнослужителі, їхня частка становить не більш як 3 % з урахуванням членів їх родин. Основна маса населення — вільні хлібороби. Ремісники і купці — це не більше як 10 % населення. Приблизно така сама частка рабів. Половина з них належали всьому племені, або царському палацу, інші — окремим родам чи родинам. Поряд із традиційним формується і "азіатський" спосіб виробництва або система влада — власність.

"Азіатський" спосіб виробництва — це така суспільна організація економіки, за якої влада і власність не розділені. Держава контролює не тільки розподіл і споживання необхідного та додаткового продукту, а і його виробництво, а часом навіть відтворення самого працівника.

Державна система, що ґрунтується на азіатському способі виробництва, прагне до автаркії — самозабезпечення та самоізоляції від інших систем, до захоплення життєвого простору — побудови територіальних імперій.

Система культивованих цінностей мала елітарний характер — влада, слава, доблесть. Інтереси окремої людини цілком підпорядковані інтересам малої групи (родини, громади, трудового колективу), малі групи — великим (верствам, класам, кастам), великі — державі. Вона здійснює загальний (тотальний) контроль за поведінкою і навіть напрямом думок кожного громадянина, жорстко підкоряючи їх своїй меті. Тому суспільство, засноване на викладених засадах, іменують тоталітарним, а систему правління державної бюрократії — тоталітаризмом.

На відносно короткострокових інтервалах (15—40 років) командна система здатна забезпечити вражаючі темпи економічного зростання — до 20 % щороку. У довгостроковому періоді (від 50—70 років і більше) воно прагне до консервації досягнутого рівня, що призводить до застою та деградації.

На вершині соціальної піраміди "азіатського" суспільства стоїть "Царський будинок", чи "Рада верховних жерців". Їх частка в населенні винятково мала — чверть відсотка. Зате дуже висока частка чиновницької бюрократії (жерців, переписувачів, збирачів податків, наглядачів за роботами та ін.) — приблизно 12—17 %. Частка рабів у загальній чисельності населення може досягати 20 %. І більшість із них — "державні" раби, тобто такі, які належать храмам або царському будинку. Дві третини населення, що залишилися, — залежні хлібороби та ремісники. Вони практично не мають особистої власності і рабів.

Середня тривалість життя людей у стародавності дуже коротка (26—28 років) внаслідок надзвичайно високої дитячої смертності. Чверть дітей умирають при народженні чи на першому році життя. Половина тих, хто вижив, не доживають до п'яти років. Дуже висока материнська смертність. Багато молодих людей гинуть під час воєн і міжусобних конфліктів. Проте той, хто дожив до 30 років, має непогані шанси дожити і до 50. Частка старих (старше 50 років) не перевищує 3—5 % загальної чисельності населення. Частка дітей (до 14 років) становить близько 40 %.