|
Дід Матвій
Остап Вишня
|
Он-он біля пшеничних кіп дід Матвій гуси пасе... — Здорові були, діду Матвію! — Здрастуйте! — Як живете? — Нічого собі! Тільки дід Матвій каже не «нічого собі», а каже дід Матвій про те, як він живе, по-своєму... Дуже «круто» дід Матвій каже... Взагалі дід Матвій говорить дуже «кучеряво», і за кожним висловом, і за кожним словом дід Матвій «загинає», і «загинає» так, що ніхто навкруги так «загнути» не може... Великий дід у цій справі архітектор: у його стільки поверхів з такими карнизами, з такими візерунками, що не балачка в діда Матвія, а мереживо, «богом», «душею», «Христом-богом», і «матір’ю» вимережане... То змалку ще як почав панів лаять, та й по сі пори... Хай і панів уже нема, та не одвикати ж дідові Матвієві у 73 роки!.. — Ото як викинув мене був батько отаким іще під лісу, так я став, та як пішов, як пішов!.. А було мені тоді... Таке було — ні хлопець, ні парубок... Так за свій вік я й набачився, й наслухався... Та нічого, не звалили. Живий. І житиму ще, бо наша тепер узяла...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дідова тепер узяла... Дід Матвій стоїть серед лану, а праворуч у його Псьол, а перед ним у його луг... І луг, і лани, і Псьол, і все навкруг тепер «наша взяла»... Стоїть дід Матвій, на ціпка спирається... Невисокий дід Матвій, у білій полотняній жилетці, у білих полотняних штанях, у чорнім картузі, на брови насунутім, і дивиться дід Матвій на всі чотири боки, дивиться своїми вже не зовсім прозорими очима... І ноги в діда Матвія вже трохи колесом, і хляпають по дідових Матвієвих литках коротенькі халявки. У чоботах дід Матвій, бо: — Е! Колеться!.. Стерня колеться!.. А скільки ж оті дідові очі, тепер уже трохи непрозорі, за 73 роки поперебачили, а скільки дідові оті, трохи колесом, ноги попереходили, а скільки оті дідові порепані руки поперетягали, а скільки ота дідова Матвієва спина попереносила... |